Олімпійська мрія Беленюка здійснилася!
Культурна дипломатія
Готують другий, накопичувальний, рівень пенсійної системи
«За нашу і вашу свободу» — проект, який руйнує імперські міфи
Мультиплікація від «Енея» до «Кохання»
Білоруська діаспора вимагає справедливого розслідування
Олімпійська мрія Беленюка здійснилася!
Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков привітав Жана Беленюка з перемогою: «Перша золота медаль для України на Олімпіаді в Токіо. Вітаю колегу по парламенту Жана Беленюка з фантастичною перемогою! Важлива перемога для нашої держави! Так тримати!».
Колись київський хлопчик Жан Беленюк щиро сподівався на перемоги на борцівському килимі. Він багато працював, був цілеспрямованим і рішучим. І поступово, але упевнено, крокував до мети. Став чемпіоном Європи, світу, виграв «срібло» на Олімпіаді-2016 у Ріо.
І от тепер у Токіо здійснилася, либонь, найзаповітніша мрія Жана Беленюка: він — олімпійський чемпіон!
У фіналі українець зустрівся з угорцем Віктором Лерінцом і спочатку програвав йому бал. Але потім провів фірмову блискавичну атаку і переміг — 5:1! Здобуто першу золоту медаль для України на цих Іграх. (читайте у «Голосі України» на 1. стор. >>> article/349442 ).
Культурна дипломатія
Тему культурної дипломатії обговорювали під час третього дня Всеукраїнського форуму «Україна-30», присвяченого іміджу нашої країни.
Як зауважив генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко, ще не так давно про культурну дипломатію говорили хіба що в дуже вузькому колі фахівців. А нині цей термін уже загальновживаний. Тепер це називається м’якою силою країни. Тобто йдеться про набір активів, переваг та сильних сторін, завдяки якому ми маємо приваблювати до себе іноземців, переконувати і, зрештою, робити так, щоб про Україну краще знали у світі, краще нас розуміли і ставилися до нас більш прихильно та лояльно, зауважив фахівець. (читайте у «Голосі України» на 3 стор. >>> article/349426 ).
Готують другий, накопичувальний, рівень пенсійної системи
Про це вчора під час засідання Кабінету Міністрів повідомив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль.
Він поінформував, що у вівторок відбулося установче засідання робочої групи з розвитку накопичувальної пенсійної системи в Україні. «Якщо ми хочемо збільшити пенсію вдвічі, то немає іншого механізму, окрім як запровадити другий, накопичувальний, рівень державної пенсійної системи, — сказав він. — Це дієвий рецепт успішних країн із високими пенсіями. І це той шлях, який ми маємо пройти в Україні». Водночас глава уряду продовжив: «Ми не відмовляємося від солідарної пенсійної системи, від індексацій і постійного підвищення виплат для пенсіонерів.
Накопичувальна пенсійна система працюватиме у форматі додаткових виплат до наявної державної солідарної пенсії, яку продовжать отримувати українці». Від імені уряду Д. Шмигаль висловив сподівання, що народні депутати після літньої відпустки розглянуть це питання і вже цього року будуть прийняті перші закони, які започаткують планомірний процес створення пенсійної накопичувальної системи. (читайте у «Голосі України» на 3 стор. >>> article/349439 ).
«За нашу і вашу свободу» — проект, який руйнує імперські міфи
Майже три десятки історій увійдуть до фільму «За нашу і вашу свободу», який розповідає про природу україно-литовської дружби і взаємопідтримки.
Людські свідчення про події 1991 року у Вільнюсі перетікають у спогади про український Майдан 2013 року і АТО, а виростають передумови цього з концентраційних таборів, де опинялися за свою діяльність литовські та українські представники визвольних рухів.
Голова ГО «Новий Донбас» режисерка Лариса Артюгіна почала збирати відеоматеріали ще під час Революції Гідності, а нині підготовка фільму виходить на фінішну пряму завдяки підтримці Українського культурного фонду. Більше того, ця справа розрослась до масштабів проекту — команда працює над книжкою, у планах є випуск мальопису на сюжет однієї з історій. Ідеться про історію учасника українських революцій, ветерана АТО Євгена Дикого, який у 1991 році очолював український загін у Вільнюсі, маючи за плечима лише сімнадцять з половиною років. Тим паче символічно, що перші литовці, які приїхали на український Майдан в 2013 році, фактично були його ровесниками, пояснює Лариса Артюгіна.
— Я знайшла тих, хто найпершим приїхав на український Майдан. Перша група, яка з’явилась на Майдані, це були дуже молоді люди, яким було по 18—19 років. Одна з героїнь фільму, коли почула про те, що в Україну збирається автобус, одразу захотіла сюди приїхати. І на моє запитання, чому вона прийняла таке рішення, сказала: ну як, мої ж батьки були там, де захищали свободу Литви, а значить, і я маю захищати свободу. І було не принципово, де це відбувалося: у Вільнюсі чи у Києві.
Шукаючи відповіді на запитання, чому маленька країна Литва настільки безапеляційна в питаннях, що стосуються підтримки України, авторка проекту згадує дисидента, одного з авторів Акта проголошення незалежності України, депутата чотирьох скликань нині покійного Левка Лук’яненка. Його погляди великою мірою сформувалися під впливом знайомств із литовцями. У концтаборі ті мали невелику бібліотечку, яку пропустила цензура, бо не розуміла, про що там ішлося. Серед книжок була і «Мова й держава», яка розповідала про те, на що витратили литовці час з проголошення незалежності у 1918 році. (читайте у «Голосі України» на 3 стор. >>> article/349431 ).
Мультиплікація від «Енея» до «Кохання»
На цьогорічному Книжковому Арсеналі відбулася презентація рейтингу ТОП-100 найкращих українських фільмів, який ініціював Довженко-Центр.
«Енеїда» — перший повнометражний фільм незалежної України.
За словами, кінознавиці цього закладу Анни Онуфрієнко, найкращі фільми впродовж року обирали 70 кінокритиків. Кожен експерт мав визначити десять неперевершених, на його думку, робіт. До того ж не розділяли ігрові, документальні та анімаційні стрічки. Тож мультфільми також потрапили до цього списку, оскільки, як вважає кінокритик, «українська анімація студії «Київнаукфільм» дуже сильна і самобутня. «До рейтингу ввійшли одразу два фільми метра української анімації Давида Черкаського, фільм класика Євгена Сивоконя і його учня Степана Коваля. Зрозуміло, що критики не могли оминути своєю увагою і серію про козаків Володимира Дахна», — акцентує Анна Онуфрієнко.
Рейтинг найкращих
Із тих шести анімафільмів, які визначили експерти, лише дві роботи можна назвати такими, які створено вже в незалежній Україні. Так «Пригоди капітана Врунгеля» Давида Черкаського (1976—1979), «Острів скарбів» цього ж митця (1988) належать ще до часів СРСР.
Серіал Володимира Дахна «Як козаки» (1967—1995) та мультфільм «Енеїда» (1991) також тільки частково можна назвати надбанням доби Незалежності.
Дев’ятисерійному анімафільму «Як козаки» Володимир Дахно присвятив 28 років свого життя. Перша серія «Як козаки куліш варили» — режисерський дебют відомого мультиплікатора — вийшла ще далекого 1967 року. Трійця козаків Грай, Око і Тур постійно потрапляють у пригоди, з яких виходять переможцями. То вони грають у футбол, то борються з нечистою силою, допомагають мушкетерам, зустрічаються з інопланетянами, рятують наречених.
Динамічний мультсеріал без діалогів був зрозумілий у будь-якому куточку планети, він успішно крокував міжнародними фестивалями. В Україні Володимира Дахна вшанують Шевченківською премією (1988) за козаків, а у 1996 році він стане народним артистом України. Персонажі, засновані на фольклорному матеріалі, будуть культовими для багатьох поколінь не тільки українців. Хоча був період, коли цим героям хотіли начепити «будьонівки», щоб вони стали «червоними козаками». На щастя, цьому задуму чиновників від культури не судилося збутися. «Енеїда» хоча і вийшла на екрани у рік проголошення Незалежності (1991), проте запит на мультиплікаційну російськомовну екранізацію Котляревського надійшов із московської кіностудії «Союзтелефільм» у 1988 році. Дубляж українською мовою робили майже потай. Проте знаковим виявилося те, що саме 1991-го постала Троянська Січ зі славним отаманом Енеєм, який не боявся ні боротьби, ні інтриг та підступів. Фільм, створений за мотивами однойменної бурлескно-травестійної поеми Івана Котляревського, фактично стане першим повнометражним мультфільмом незалежної України. (читайте у «Голосі України» на 4 стор. >>> article/349407 ).
Білоруська діаспора вимагає справедливого розслідування
Під будівлею Посольства Білорусі в Києві та поблизу Потьомкінських сходів в Одесі відбулися жалобні акції, присвячені пам’яті загиблого голови громадської організації «Білоруський дім в Україні» Віталія Шишова.
Акція у столиці зібрала кількасот його земляків, знайомих та друзів, повідомляє Укрінформ. Її учасники тримали біло-червоно-білі стяги, фото Шишова з написами «Світла пам’ять герою вільної Білорусі», скандували «Живе Білорусь», «Герої не вмирають, допоки їх пам’ятають». Люди вимагали передусім об’єктивного розслідування. Всі, хто знав Шишова, одностайно зазначають, що не вірять у те, що він міг сам вкоротити собі віку. Вони кажуть, що це вбивство, заподіяне або спецслужбами Білорусі, або спільно з ФСБ Росії.
Водночас слідчі перевіряють дві версії смерті громадянина Білорусі Віталія Шишова, якого знайшли повішеним 3 серпня — самогубство або вбивство.
Раніше повідомлялося, що 3 серпня в Києві в парку знайшли повішеним громадянина Білорусі Віталія Шишова, який зник у понеділок, 2 серпня. «Білоруський дім в Україні» (БДУ) заявляє, що за главою організації Віталієм Шишовим велося стеження. У БДУ переконані, що «це спланована чекістами операція з ліквідації справді небезпечного для режиму білоруса».
За ходом розслідування цієї справи стежитимуть і з-за кордону. Впливові міжнародні організації та країни вже висловили свою стурбованість. Зокрема, Управління Верховного комісара ООН з прав людини заявило, що залякування громадянського суспільства в Білорусі має припинитися. При цьому у відомстві наголосили, що наразі не пов’язують смерть білоруського активіста з наступом Олександра Лукашенка на опозицію. (читайте у «Голосі України» на 5 стор. >>> article/349427 ).
Газета «Голос України», № 147 (7647), четвер, 5 серпня 2021 року: WWW.GOLOS.COM.UA