Сьогодні у «Голосі України»:
У Верховній Раді представили проект бюджету на 2022 рік
Злодійський ідеологічний розбій набирає оберти
Тероборона — давня українська традиція
Як приборкати домашнього тирана?
Виставка «Мистецтво вільних: художня естетика Української революції 1917—1921»
У Верховній Раді представили проект бюджету на 2022 рік
Міністр фінансів Сергій Марченко, який представляв проект закону про Держбюджет на 2022 рік, назвав його бюджетом інвестицій в людину, країну та майбутнє. За його словами, найважливішим пріоритетом у 2022 році будуть медики, а також військові.
«Бюджет-2022 є реалістичним та збалансованим. Він ґрунтується на прогнозі, що передбачає подальше пожвавлення економічної динаміки через відновлення споживчого та інвестиційного попиту», — сказав С. Марченко.
Зростання реального ВВП планується на рівні 3,8 відсотка. Фінансовий ресурс, на який розраховує держава наступного року, становить 1 трлн 466 млрд грн.
Половина всіх видатків бюджету, за словами міністра, припадає на охорону здоров’я, соціальний захист та освіту, ще 21 відсоток — на сектор оборони та безпеки.
С. Марченко повідомив, що у 2022 році безпрецедентно зросте обсяг коштів за програмою медичних гарантій — на 34 млрд грн або до 158 млрд грн. «На боротьбу з ковід планується спрямувати орієнтовно 22 млрд грн, що на 5 млрд грн більше, ніж цього року. Крім того, на систему громадського здоров’я та закупівлю вакцин для населення від ковіду передбачено 6 млрд грн. Зарплата лікаря сягне 20 тис. грн, а середнього медичного персоналу — 13,5 тис. грн», — сказав він.
Видатки зведеного бюджету на освіту вперше передбачені в обсязі понад 7 % ВВП у відповідності до закону про освіту. З державного бюджету видатки додатково становитимуть 16,7 млрд грн. На зарплати 430 тис. вчителів додатково планується виділити 8,4 млрд грн, повідомив міністр.
Загальний ресурс на національну безпеку та оборону у проекті держбюджету становить 319,4 млрд грн, або 5,95 % ВВП. Ресурс Міноборони на 2022 рік передбачається на рівні 164,3 млрд грн, що становить 51,4 від сукупного оборонного бюджету. Цей показник є найвищим за останні чотири роки, наголосив урядовець.
Він запевнив також, що в опалювальному сезоні буде забезпечено у повному обсязі фінансування пільг та субсидій на житлово-комунальні послуги для 4,6 млн осіб. Ще цього року фінансування цих видатків буде збільшено на 12 млрд грн і загалом на опалювальний сезон буде спрямовано 34 млрд грн.
Звертаючись до народних депутатів, міністр наголосив на можливості значно розширити інвестиційну спрямованість бюджету та дати поштовх для розвитку стратегічних галузей економіки. У зв’язку з цим він закликав підтримати законопроект № 5600. (читайте у «Голосі України» на 1-2 стор. >>> article/351340 ).
Злодійський ідеологічний розбій набирає оберти
Московські політико-ідеологічні маніпулятори безпрецедентно переповнюють європейський і світовий інформаційно-гуманітарний простір брехливими постулатами. Про те, що українці і росіяни — один народ, у цього народу, мовляв, одна мова, одна віра, одна історія, одна територія. Новітній «історик» Путін навіть опублікував статтю «Про історичну єдність росіян і українців». У цьому наскрізь імперсько-маніпулятивному опусі та під час нещодавньої прямої лінії з російським народом Путін зухвало розкриває агресивну сутність ідеології гібридної війни Росії проти України і зовнішньої політики Кремля. Цей трактат за наративами схожий на «Майн кампф» Гітлера.
Путін безсоромно, глумливо нав’язує тезу, що «сучасна Україна — цілком і повністю дітище радянської епохи», а не результат історичного, природного, об’єктивного розвитку. Мовляв, на землях, на яких створено Україну, споконвіку жили російські люди, а тепер їх оголошено некорінним народом. «Вирощені ворогами Росії українські націоналісти» витісняють російську мову з практичного, реального життя, що може призвести до скорочення загальної кількості росіян в Україні.
«Це можна порівняти за своїми негативними наслідками із застосуванням якоїсь зброї масового ураження», — піклується батько-патріарх Владімір Путін про своїх дітей-росіян, спираючись на фальшиву версію «общеруcского народа», «малорусской ветви Великоросcии», «общерусcкого языка», що насправді є позолотою багатовікової антиукраїнської московської імперіалістичної політики, яку сьогодні зухвало легітимізує Путін, заявляючи, що Україна — це територія Росії. «Малоросійська культурна ідентичність» мала можливість розвинутись тільки «в межах великої російської нації». А становлення окремої української нації відбулося завдяки втручанню Польщі та Австро-Угорщини», — вважає президент Російської Федерації.
Нині надзвичайно важливо на засадах історичної правди розкривати справжню сутність московської колоніальної ідеології і політики, загарбницької війни Російської Федерації проти України. У монографії доцентки Львівського національного університету імені Івана Франка Ольги Щодри «Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі. Передумови і початки формування імперії русів», яка побачила світ цього року, написано про успішну дипломатичну місію Русі до Константинополя у 838 році. «Про неї відомо з «Анналів Сен-Бертен» (назва походить від абатства св. Бертина на півночі Франції), які є продовженням франкських королівських хронік і описують події від 839-го по 882 рік. Особлива цінність Бертинських анналів як джерела полягає в тому, що вони збереглись в оригінальному списку X століття, який перебуває у фондах публічної бібліотеки у французькому місті Сент-Омер», — зазначає Ольга Щодра.
Наполеглива і відповідальна дослідниця архівних документів розповіла про прибуття у 839 році до Інгельгейма посольства від народу рос. У статті хроніки, датованій 18 травням 839 року Пруденцій повідомляє про прибуття до столиці франків Інгельгейма посольства від візантійського імператора Теофіла і від народу рос. Скрупульозно опрацювавши тексти хроніки, Ольга Щодра написала, що спочатку руське посольство відвідало Візантію, де його прийняв імператор Теофіл. Оскільки у той час навігація на Чорному морі була можлива лише влітку і в перші місяці осені, то для того, щоб приїхати до Інгельгейма в травні 839-го, руські посли мали прибути до візантійської столиці влітку 838 року. Як вказував у листі до Людовика Благочестивого візантійський імператор, посольство прибуло до Константинополя «заради дружби», що мовою середньовічної дипломатії означало — для укладення мирної угоди. Як видно з листа імператора Теофіла, статус руського посольства не викликав у греків жодних сумнівів, як і його мета — розвиток мирних економічних і політичних відносин. «Бертинські аннали є не тільки першим датованим джерелом з історії Русі, вони свідчать, що в першій половині IX століття між Візантією і Руссю був укладений «мирний договір», — наголошує сумлінна історичка Ольга Щодра.
Дослідження західноєвропейських, візантійських і арабських архівних джерел львівськими вченими Ольгою Щодрою та Ігорем Бойком (стаття «До питання про час заснування Української держави» // Вісник НТШ. — 2017. — ч. 58. — С. 37—40) дають ґрунтовні підстави стверджувати, що на 838 рік уже повноцінно існувала високорозвинута, як для того часу, рання українська держава Русь, яка належить до найстаріших держав Європи. (читайте у «Голосі України» на 4-5 стор. >>> article/351295 ).
Тероборона — давня українська традиція
До цього звання і цієї посади — старшого сержанта і командира взводу контрдиверсійної боротьби 119-ї бригади територіальної оборони — Валерій Рябченко йшов довго. Можливо, навіть з того часу, коли через фізичні дані його не взяли до армії, на строкову службу, а він захопився зброєю і взагалі військовою справою. Та найбільшим поштовхом була його власна «спецоперація» з виявлення ниточок антиукраїнського козацтва, що мостилося і в Чернігові.
Це було ще за президентства Ющенка. Тоді СБУ не відреагувала належним чином на появу в обласному центрі «донського козацтва», та й на довготривале блокування Катерининської церкви проросійськими силами теж. Саме під час блокування церкви вперше з’явився там прапор «Новоросії», а на екрані демонструвалися фільми проти НАТО й української церкви. Правоохоронці поводилися дивно: хлопців, які хотіли звільнити доступ до храму, міліція поклала обличчям на асфальт.
Ось тоді Валерій Рябченко провів у «Просвіті» прес-конференцію, на якій фактично виконав роботу СБУ. Він простежив за відкритими даними ниточки, які тяглися до спецслужб Росії. Так, двоє юних прихильників РФ облили кетчупом та майонезом двері «Просвіти» і єпархіального управління української церкви — їх вирахували, один був білорусом, другий — росіянином. Забігаючи наперед, скажу, що просвітяни так поговорили з цими юнаками, що під час російсько-української війни один пішов воювати у полк «Азов», другий — у Національну гвардію. Зрозуміло, що з патріотичних міркувань.
Тоді ж Валерій Рябченко встановив куратора цих антиукраїнських груп — ним виявився громадянин Росії. А ще в Чернігові невипадково розташовувалося почесне консульство Російської Федерації. Юнаки з проросійських груп тренувалися в таборах під Москвою, мали дозволи на травматичну зброю, їх прикривали місцеві депутати з ПСПУ. До слова, саме під проводом депутата від цієї партії було блокування Катерининської церкви, а місцевий архієпископ УПЦ Московського патріархату ходив у колоні не під хоругвами, а під червоними прапорами «прогресивних соціалістів»...
Уже за часів російсько-української війни Валерій Рябченко очолив роту охорони військкомату. А навесні 2014-го захисні українські дії зіткнулися з відкритою протидією з боку проросійських сил навіть у самому військкоматі! Тодішній військовий комісар особисто їздив ліквідовувати блокпости на під’їздах до Чернігова, що їх встановили добровольці... (читайте у «Голосі України» на 8 стор. >>> . article/351286 ).
Як приборкати домашнього тирана?
*Питання протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі залишається актуальним на Луганщині. Згідно зі статистикою, від побутової та гендерно зумовленої тиранії в області страждають декілька тисяч сімей. За даними Національної поліції, в Луганській області лише за сім місяців цього року до служби «102» надійшло 2325 повідомлень про вчинення домашнього насильства.
За всіма цими випадками правоохоронцями було вжито належні заходи реагування. 57 повідомлень зареєстровано в ЄРДР, і за ними розпочато кримінальні провадження. Стосовно 719 фактів складено адмінпротоколи за вчинення домашнього насильства. Утім, офіційна статистика є лише видимою частиною «айсберга», оскільки більшість осіб, що постраждали від фізичних або моральних знущань побутових кривдників, вважають за краще не звертатися по допомогу до офіційних служб та інстанцій.
З огляду на гостроту цього негативного явища, в області розгорнуто широку інформаційно-роз’яснювальну роботу з різними категоріями населення щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильницьким діям за ознакою статі. (читайте у «Голосі України» на 12 стор. >>> article/351343 ).
Виставка «Мистецтво вільних: художня естетика Української революції 1917—1921»
Мистецько-естетичний канон Української національно-демократичної революції початку XX ст. сформувала глибока за змістом і довершена за формою творчість видатних художників Георгія Нарбута, Василя Кричевського, Юліана Буцманюка, Осипа Курилоса, очільника мистецького відділу Пресової квартири Легіону Січових стрільців, «гетьмана Мельпомени», режисера і драматурга Леся Курбаса, композитора і фольклориста Миколи Леонтовича, хорового диригента Кирила Стеценка, письменників Миколи Вороного, Олександра Олеся, Людмили Старицької-Черняхівської, Павла Тичини, Павла Губенка (Остапа Вишні), який ще за життя був людиною-легендою, поета-сатирика, що не раз підносився до найвищого рівня громадсько-патріотичної поезії Якова Давидова (Якова Отрути), скульптора Івана Кавалерідзе, мистецтвознавця і геральдиста, одного з авторів проекту великого Герба України Миколи Битинського та багатьох інших митців. Про розвій музичного, зокрема, хорового і кобзарського, театрального, образотворчого мистецтва, літератури, видавничої справи, геральдистики, авторів творів світового рівня, що постали в добу національно-визвольних змагань, розповідає виставка «Мистецтво вільних: художня естетика Української революції 1917—1921», яка відкрилася на Хрещатику у Києві.
«Щедрик» родом з УНР
Визвольні змагання стали періодом відродження українського музичного мистецтва та надихали співучий український народ на створення справжніх шедеврів. Один із таких шедеврів — всесвітньо відома мелодія «Щедрик», написана геніальним композитором Миколою Леонтовичем за мотивами українських народних щедрівок, що стала символом Різдва у багатьох країнах. Над шліфуванням твору вінничанин, батько якого Дмитро Федорович грав на контрабасі, віолончелі, скрипці, гітарі і чудово співав, а мати Марія Йосипівна теж мала гарний голос і знала безліч народних пісень, як і брат, і сестра, котрі стали музикантами, працював мало не усе життя. П’яту редакцію він написав у 1919-му і того самого року видав. Класикою української музики стали і обробки Миколою Леонтовичем таких пісень як «Піють півні», «Козака несуть», «Пряля». За порадою хорового диригента Кирила Стеценка композитор передає свої твори для виконання хором Київського університету, яким керував Олександр Кошиць. (читайте у «Голосі України» на 14 стор. >>> article/351285 ).
Читайте «Голос України», № 180 (7680), від 22.09.2021, на сайті http://www.golos.com.ua