Законопроект (реєстр. №2170) визначає організаційні, правові основи створення та функціонування бази персональних даних громадян - Національного демографічного регістру з метою реалізації ефективної демографічної політики держави у соціальній та інформаційній сферах, підвищення рівня державного управління і перспективного планування, відстеження динаміки міграційних процесів, зміцнення національної безпеки України тощо.
Комітет підтримує необхідність законодавчого врегулювання питання запровадження і функціонування в Україні реєстру (регістру) персональних даних фізичних осіб, яким буде встановлено єдині організаційні засади створення системи обліку та ідентифікації фізичних осіб, що проживають в Україні.
Водночас Комітет вважає за необхідне зазначити, що окремі терміни законопроекту суперечать визначенню, яке застосовується в законодавстві. Зокрема, у законопроекті вживається термін "реєстрація за місцем проживання або перебування", що не співвідноситься з визначенням, даним в Законі України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання".
На думку Комітету, необхідно виважено підійти і до запровадження окремих норм, зокрема частини 4 статті 12 щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного номеру платника податків, проти чого виступають громадяни, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера.
Незрозумілим, вважають члени Комітету, є розподіл документів Регістру на документи, що підтверджують громадянство України, та, що посвідчують особу чи її спеціальний статус, оскільки більшість документів, що підтверджують громадянство України або спеціальний статус особи, також посвідчують особу.
У законопроекті не враховані міжнародні стандарти у цій сфері, які передбачені Конвенцією Ради Європи про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особливого характеру та Директивою Європейського Парламенту і Ради про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних. Відповідно до цих міжнародно-правових актів національним законодавством у сфері поводження з інформацією персонального характеру мають бути чітко визначені підстави для доступу до цих відомостей, порядок оскарження рішень про відмову в доступі до них, порядок поширення інформації через державний кордон, права громадян у сфері обробки даних щодо них, порядок внесення виправлень до інформаційних баз та знищення відомостей тощо.
Законопроектом фактично запроваджується обов'язкова процедура надання інформації персонального характеру, що суперечить зазначеній вище Конвенції та статті 3 цього проекту, відповідно до яких обробка цих відомостей має здійснюватися лише з дозволу фізичної особи.
Народні депутати також зазначили, що прикінцевими положеннями законопроекту пропонується внести зміни до законодавчих актів, які вже втратили чинність (Кодексу про шлюб та сім'ю України, Цивільного процесуального кодексу тощо).
Не погодитись члени Комітету із аргументом авторів проекту з приводу того, що реалізація положень проекту не призведе до значних витрат Державного бюджету. Збір, обробка таких великих за обсягом масивів інформації про особу, витрати пов'язані з видачею нових документів, періодичне оновлення відомостей, зазначили народні депутати, потребуватимуть не лише значних коштів, а й зростання кількісного складу фіскальних органів держави для опрацювання інформації, яка буде отримуватися.