Верховна Рада розглянула проект Трудового кодексу України в другому читанні 19 травня 2005 року. У ході розгляду народні депутати висловили критичні зауваження загального плану, зокрема, щодо непрозорості роботи над цим проектом.
Верховна Рада за підсумками розгляду не погодилась з пропозицією Комітету з питань соціальної політики та праці про прийняття проекту Трудового кодексу України в другому читанні і доручила Комітету підготувати проект Трудового кодексу, узгодивши всі неузгоджені позиції, і внести його на розгляд Верховної Ради у другому читанні.
Комітет створив робочу групу і запропонував соціальним партнерам узгодити всі розбіжності між профспілками та роботодавцями. Представники об'єднань профспілок і роботодавців, які співпрацювали з робочою групою, узгодили зауваження і пропозиції майже до 130 статей проекту. Пропозиції до 16 статей були винесені на засідання Комітету і були в основному узгоджені.
Серед норм, які найчастіше обговорювалися, була норма щодо встановлення 39-тигодинного робочого тижня (зараз ця норма становить 40 годин, як і передбачено Конвенцією МОП №47). Комітет і соціальні партнери прийшли до висновку про збереження чинної тривалості робочого часу, передбачивши при цьому, що колективним договором та нормативним актом роботодавця може бути встановлена менша тижнева норма робочого часу.
В статті 230 крім нічного часу пропонувалось встановити і вечірній (з 18 до 22 години), оплата за який проводиться в підвищеному розмірі. При обговоренні цього питання було досягнуто порозуміння про підвищену оплату в нічний час.
Не дивлячись на застереження Міжнародного бюро праці члени Робочої групи пропонували закріпити право профспілок вимагати розірвання трудового договору з керівником юридичної особи, якщо керівник грубо або систематично порушує трудове законодавство або не виконує зобов'язань за ним. Комітетом, як раніше, запропоновано вирішувати це питання разом із інспекцією праці.
Комітет підтримав пропозиції профспілок щодо матеріальної відповідальності працівників. Зокрема, уточнено поняття прямої дійсної майнової шкоди як втрати, яких зазнав роботодавець у зв'язку із знищенням або пошкодженням його майна (витрати на придбання, відновлення майна тощо).