Шановний Вікторе Андрійовичу!
Останнім часом у засобах масової інформації з'явилася низка публікацій, присвячених проблемі "Чорної археології", тобто незаконним археологічним розкопкам, приватному колекціонуванню так званих "старожитностей" або "антикваріату", незаконному обігу культурних цінностей, що походять з об'єктів археологічної спадщини як в межах території нашої держави, так і таких, що масово вивозяться за кордон.
Тому невипадково проблема охорони культурної спадщини, в тому числі археологічної, викликає занепокоєння у Верховній Раді України.
Так, у 2000 році було схвалено базовий у цій сфері Закон України "Про охорону культурної спадщини". За результатами двох Днів Уряду України у 2002 і 2003 роках парламентом ухвалено Постанови за № 140-ІV і № 1351-IV, які розроблено профільним Комітетом з питань культури і духовності.
18 березня 2004 року прийнято Закон України "Про охорону археологічної спадщини"; значно доопрацьовано і ухвалено ініційовані Верховною Радою України й подані Кабінетом Міністрів України закони України "Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки" і "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини"; розроблено та прийнято у лютому - березні цього року закони України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" і "Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки"; розробляються та опрацьовуються у Комітеті з питань культури і духовності проекти законів про внесення змін до Закону України "Про охорону археологічної спадщини", про облік об'єктів культурної спадщини.
13 грудня 2005 року проведено вже третій на цю тематику День Уряду України з порядком денним "Про стан та перспективи охорони пам'яток культурної спадщини України".
Загалом складається враження, що проблемою охорони культурної спадщини України опікується головним чином Верховна Рада України і невелика група ентузіастів - фахівців пам'яткоохоронної справи.
Зокрема, Законом України "Про охорону культурної спадщини" передбачено створення центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Натомість 30 березня 2002 року в складі Міністерства культури і мистецтв України утворено Державну службу охорони культурної спадщини, на базі якої та Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, що реорганізовується, постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 створено Державну службу з питань національної культурної спадщини як урядового органу державного управління. Тобто, на теперішній час немає навіть єдиного органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, адже пам'ятками архітектури та містобудування донедавна опікувався Державний комітет України з будівництва та архітектури. Відповідно до Указу Президента від 1 червня 2005 року № 898/2005 зазначений Комітет і Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства реорганізовано у Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.
Залишається проблематичною ситуація із фінансуванням пам'яткоохоронної сфери. Наприклад, у проекті закону про Державний бюджет України на 2006 рік у видатках на розвиток Державної служби з питань національної культурної спадщини передбачено 11 млн. грн., що майже вдвічі менше, ніж у 2005 році.
Крім того, вбачається доцільним забезпечити дієву координацію співпраці Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та органів охорони культурної спадщини щодо припинення незаконних археологічних розкопок і обігу культурних цінностей в Україні, а також незаконного вивезення їх за кордон.
Викликає занепокоєння і той факт, що Кабінет Міністрів України не здійснює своєчасного внесення до Верховної Ради України законодавчих актів у сфері охорони культурної спадщини та прийняття в межах своєї компетенції відповідних нормативно-правових актів.
Так, 16 грудня 2004 року парламентом ухвалено Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" (набрав чинності з 14 січня 2005 року), за частиною п'ятою розділу II "Прикінцевих положень" якого Уряд України мав подати до Верховної Ради України у шестимісячний термін пропозиції щодо внесення змін до законів України у зв'язку з його прийняттям, тобто до 14 липня 2005 року. 1 лютого 2005 року прийнято Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (набрав чинності з 23 лютого 2005 року), яким Кабінету Міністрів України доручено у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України проекту закону про затвердження Переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, тобто до 23 серпня 2005 року.
Однак до сьогоднішнього дня зазначені законопроекти так і не подано до Верховної Ради України.
Вочевидь, шановний Вікторе Андрійовичу, у сфері охорони культурної спадщини доволі невтішний стан справ. Зважаючи на викладене, прошу Вас дати відповідні доручення щодо виправлення ситуації у пам'яткоохоронних питаннях.
З повагою
В.ЛИТВИН