Шановні народні депутати!
Шановні члени Уряду, керівники судової системи та журналісти!
Шановні гості!
Цілком очевидно, що головні особливості нинішньої сесії будуть зумовлені недавньою президентською кампанією та її результатами.
Річ не тільки і не стільки в тім, що українські вибори увінчали рекордний для планети електоральний рік. У 2004 році президентів або парламенти обирали більше мільярда громадян 60 країн. Але чогось подібного, що довелося пережити за останні півроку нам, світова практика не знає.
Фактично вибори у нас відбулися через політичну кризу, якщо хочете – через революцію. І тому, насамперед, що люди заявили про своє неприйняття такої влади, свою незгоду з такою її політикою, своє небажання жити за нав’язуваними нею такими нормами, правилами та канонами.
У цьому ключовий сенс всього, що сталося в Україні.
Ми опинилися за крок до широкомасштабного громадянського конфлікту, до розшматування країни. І саме Верховна Рада уберегла від цього суспільство і державу – своєю виваженістю та відповідальністю, своїми рішеннями і діями. Уберегла, взявши на себе у критично вирішальний момент буквально все і довівши, що політика – це мистецтво не лише можливого, а й неможливого.
Говорити про це сьогодні доводиться і з огляду на зростання числа людей з претензіями на те, що саме вони визначали погоду в нашому домі у листопаді-грудні 2004-го.
Хочу скласти подяку народним депутатам, українському парламентові, всім, хто робив це на ділі і виступив у той тривожний час вирішальною консолідуючою силою.
Ми отримали – поки що в ескізному вигляді – образ іншої країни, яку ще належить вибудувати. Що потрібно для того, щоб наповнити цей сьогоднішній начерк конкретним, сутнісним змістом?
Перше і головне: не стільки говорити про нову владу, а творити її такою, щоб вона максимально відповідала настроям, сподіванням та очікуванням пробудженого суспільства. Пробудженого – це означає, з одного боку, що в його особі у влади віднині є постійний і вимогливий контролер та екзаменатор. А з іншого – що перекривається шлях до влади вузькій групі людей з необмеженими можливостями.
Додаймо сюди і те, що зараз вперше у таких масштабах і на таких рівнях – а по суті повністю – командні висоти в державі перебирає на себе покоління повоєнної доби. А дітей війни на цих висотах залишаються вже одиниці.
Їм, нашим попередникам, доводилося жити і діяти в цілком іншій системі координат. Нині свою, і якісно нову, систему треба вибудовувати для себе нам самим. І нести всю повноту відповідальності за визначення напрямів дальшого поступу України.
Тому сьогодні як ніколи потрібні найширша суспільна довіра, підтримка і розуміння Глави держави.
Як ніколи потрібне сформування відповідального Уряду – справді Уряду народної довіри.
Слід відмовитися від торгів за урядові портфелі, надавши Президентові можливість підкріпити кадровим потенціалом реалізацію своєї програми.
У системі влади, суспільно-політичному житті необхідно зафіксувати вагому і конструктивну присутність Верховної ради, посилюючи в її діяльності функцію політичного контролю.
І час уже, нарешті, перевести у практичну площину таке поняття, як структуроване співробітництво гілок влади. Ми повинні вийти на правову гармонізацію їхніх стосунків вже найближчим часом, принаймні на нинішній сесії – через прийняття законів про Президента України, про Кабінет Міністрів України, нових редакцій законів про Раду національної безпеки та оборони, про вибори до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування.
Лише такі підходи, і це по-друге, зроблять реальними плани і наміри діяти швидко й ефективно, забезпечувати прориви, насамперед в економічній сфері.
Заявлений курс на швидке інтегрування в Європу зобов’язує уважніше поглянути на такі реалії, як відставання України за рівнем життя в 3-7 разів навіть від нових членів ЄС – країн Центрально-Східної Європи. Відтак ідеться про доконечну потребу в економічній політиці, зорієнтованій, зокрема, на прискорене нарощування інвестиційної та інноваційної активності, яка забезпечувала б не менше 15-20 відсотків від щорічного збільшення валового внутрішнього продукту.
Водночас хотів би наголосити особливо: на цьому етапі зовнішньополітичні орієнтації мають бути затиснуті в жорсткий кулак економічної доцільності, враховувати історично зумовлені обставини співіснування України з Європою та світом.
Мова, як ви розумієте, і про наші стосунки з Росією. Інакше, сповідуючи високі матерії, будемо йти вгору сходами, що ведуть вниз.
Саме тому в основу Програми діяльності Уряду, яку належить розглянути Верховній Раді, повинні бути покладені засадничі положення, що дістали підтримку українського народу на президентських виборах.
Чітке окреслення наших перспектив потрібне для реалізації третього завдання – третього за ліком, але не за значущістю. Воно у нівелюванні поділів, відновленні єдності країни.
За 13 років ми вперше переживаємо такий розлом. І хоча різного роду сепаратистські ініціативи мали переважно кон’юнктурну природу та політтехнологічний присмак і були задіяні як останній стратегічний ресурс на виборах – у тому числі з метою виставити Україну як імпортера безпеки – заперечувати наявність такої проблеми не слід.
Це ставить на порядок денний цілий комплекс взаємопов’язаних питань: регіональної політики, реформування адміністративно-територіального устрою країни, консолідації місцевих еліт. Що у свою чергу вимагає невідкладних і скоординованих законодавчих ініціатив та практичних дій з боку Президента, Кабінету Міністрів і Верховної Ради.
У даному контексті набуває першорядного значення внесення змін до Конституції у частині, що стосується місцевого самоврядування. Тут треба гамувати політичні пристрасті, підпорядковувати власні устремління, бачення свого місця у владній системі і своїх повноважень головному інтересові – державному, загальнонаціональному.
У зв’язку з цим вважав би за необхідне акцентовано сказати про спроби поставити під сумнів – не виключаючи апелювання до Конституційного Суду – грудневе рішення Верховної Ради про внесення змін до Конституції. Це небезпечна гра, наслідки якої можуть бути непередбачуваними. Серед них постановка питання щодо закону про особливості виборів 26 грудня, а відтак про легітимність самих виборів, сплеск нового протистояння, реанімація відцентрових тенденцій у регіонах.
Такий прогноз цілком логічний, оскільки зруйнується пакетний принцип, який – і лише він – допоміг заспокоїти суспільні пристрасті і зберегти своє обличчя всім учасникам цієї дуже непростої колізії. А тому не варто і до сьогодні міряти, хто виграв і хто програв.
Може, хтось і програв. Але давайте змоделюємо: що програли б Україна, народ, якби ми не вийшли на таке рішення?
Думаю, ніхто за такий прогноз не візьметься. І я – теж.
То ж не будемо воювати з минулим, а думати про майбутнє і працювати на нього.
Зважмо, врешті-решт, на те, що наше суспільство, наші люди вже стільки натерпілися від протистоянь і ворожнечі, чвар та незгод, настільки втомилися і виснажилися від негативу та бруду, що повторення чогось подібного в будь-яких форматах, формах і виявах вони просто не переживуть. Не можна ж без кінця існувати, а точніше, виживати у такому середовищі, перебиваючись від кризи до кризи, від перелому до перелому. Це не життя і не праця, а болісне і безплідне самомордування.
Уже просто немає ліміту часу на нове з’ясування стосунків. Це означало б втрату так важко здобутого шансу на створення якісно нової влади, зміцнення держави, на вибудову відкритого громадянського суспільства.
Питання стоїть так: або цілеспрямовано, відповідально й результативно використовувати ці можливості і шанси, або знову ставити на карту все з ризиком без вороття його втратити.
Це не згущування фарб, а цілком реальний погляд на українську політичну дійсність.
Коли одному з довженківських героїв повідомили, що його син підбив у бою аж дванадцять німецьких танків, мудрий дід у таке не повірив і сказав: це або агітація, або брехня. То був окремий епізод, а ми, повторюю, перманентно живемо серед агіток та брехні. І якщо не покладемо край задушливій атмосфері неправди, нашіптувань, лицемірства, прослуховувань усіх і вся, то не підемо далі розмов про чесну владу, прозору та відкриту політику.
Останні події істотно вплинули на позиціювання нашої держави у світі. З’явилося, без перебільшення, навіть щось подібне до міжнародної моди на Україну.
Це, безумовно, приємно. Але треба максимально скористатися з такого скороминущого явища в національних інтересах. І вже в жодному разі не допустити його переростання у чиєсь шефство чи патронат над нами.
Щоб потім не довелося переспівувати на політичний лад давню народну пісеньку, в якій є і такі слова:
Ой приїхав маляр з далекого краю,
Змалював він неньку тільки неживеньку.
Змалював він личко ще й чорнії брови.
Та не намалював тихої розмови.
Алегорія, гадаю, прочитується досить виразно. Нам сьогодні справді потрібна тиха, спокійна і виважена розмова.
Сьогодні необхідно продемонструвати, що Україна має свої чітко окреслені стратегічні інтереси і готова послідовно їх обстоювати. У цьому четверта особливість і вимога моменту, який ми переживаємо.
Українська зовнішня політика має бути осучасненою, зорієнтованою не виключно на усталені регіональні чи світові конфігурації і центри впливу, а й на прогнози щодо їх переформатування та підвищення своєї ролі у цих розкладах і процесах. Потрібен акцент на якість зовнішньої політики, що у свою чергу вимагає інтелектуального її підсилення.
Ми постійно нарікаємо на розхристаність зовнішньої і внутрішньої політики України, забуваючи при цьому, що визначення її засад належить до конституційних повноважень Верховної Ради.
Вийти на такий фундаментальний документ можна лише спільними зусиллями парламенту, Президента і Уряду. Це повинно стати тестом на нашу здатність до консолідованої і результативної взаємодії.
У принципі нинішня, сьома сесія може і повинна бути найрезультативнішою в цьому скликанні. Потенційних можливостей і стимулів для такої роботи достатньо.
Це новообраний Президент, новопризначений Уряд (а дане питання, я певен, ми вирішимо найближчим часом), що додасть, так би мовити, енергії росту.
Це і повніше усвідомлення парламентом свого суспільного призначення.
Це і вихід депутатів на вищий рівень освоєння парламентської професії.
Це й специфіка передостанньої сесії, яка спонукає до особливої активності. Адже далі – фактично наступна виборча кампанія.
В сукупності накладення зазначених обставин дає підстави порівняти цю сесію з “медовим” періодом у взаєминах президента, парламенту та Уряду. Звичайно, за умови дотримання всіма сторонами хоча й неписаного, але вкрай необхідного кодексу честі.
Щоб, наприклад, у когось не виникло спокуси сформувати під себе так звану більшість і через неї нав’язувати свою волю всій Верховній Раді. Хіба не відомо, що в різновекторному, поляризованому парламенті депутатів можна загнати у таку арифметичну більшість лише за допомогою подачок чи своєрідного “сприяння” правоохоронних органів?
Відомо. Дружно засудили попередню практику. Але у стінах Верховної Ради вже знову гуляють підписні листи на цю тему. Проти чого, питається, боролись?
Хочу наголосити: на всі розумні пропозиції Президента і уряду, а вони іншими бути не можуть за визначенням, парламент прийматиме не менш розумні рішення.
Рівень парламентської підтримки Глави держави та майбутнього складу уряду засвідчать результати голосування за кандидатуру Прем’єр-міністра і Програму діяльності уряду. Це буде ситуативна, але реальна коаліція, і з таких реалій слід виходити й надалі. Усе інше – після виборів 2006 року.
Загострюю на цьому увагу, виходячи також з величезного масиву законопроектів, які належить розглянути і прийняти Верховній Раді. Насамперед – кодексів, зі схваленням яких ми припізнилися, і набагато. Чим, зокрема, гальмуємо проведення судової реформи.
Найближчим часом до парламенту буде внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства та законопроектної роботи в Україні. Для їх реалізації потрібен буде ряд рішень Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів.
На завершення хотів би звернутися до вас, шановні народні депутати, до Верховної Ради України як органу з величезним, просто-таки унікальним потенціалом публічності.
Практично все, що відбувається у цих стінах, під цим куполом, відразу ж стає надбанням широкого суспільного загалу і потужно в ньому резонує. Я ще раз закликаю вас, щоб парламент завжди виступав генератором тільки конструктивних, консолідуючих імпульсів, випромінював енергію, впевненість, оптимізм.
Ми робили це у критично тривожні дні листопада-грудня минулого року.
Ми здатні довести це зараз, коли народ чекає від влади рішень і дій, продиктованих часом.