Цим проектом пропонується врегулювати правовідносини, пов’язані з порядком внесення змін до Конституції України.
Під час його обговорення члени Комітету висловили низку зауважень.
Так, розділ 3 проекту (який регламентує внесення змін до Конституції України, крім розділів І, ІІІ і ХІІІ), наприклад, передбачає дванадцять можливостей відхилення законопроекту, чотири випадки, коли один і той самий законопроект має бути проголосований за основу і три випадки, у яких проект подається на висновок Конституційного Суду щодо його відповідності ст.ст. 157 і 158 Конституції України.
Експерти пропонують замислитись над самою необхідністю включення до проекту процедури прийняття за основу. Ця процедура є характерною для розгляду звичайних законопроектів. Проте за своєю природою законопроект про внесення змін до Конституції значно відрізняється від проектів звичайних законів.
Зокрема, згідно ст. 154 і ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до неї може бути поданий лише Президентом або 150 народними депутатами (а до розділів І, ІІІ і ХІІІ – 300 народними депутатами). Подати звичайний законопроект може, в тому числі, і один народний депутат. Тобто, рівень узгодженості і якості розробки проекту про внесення змін до Конституції України є набагато вищим за відповідний рівень звичайного законопроекту.
З огляду на це, передбачена у даному проекті процедура прийняття за основу не є необхідною і лише ускладнює порядок розгляду. Постатейне голосування і розгляд поправок суб’єктів законодавчої ініціативи можуть входити до процедури розгляду проекту, яка відбувається до попереднього схвалення.
Висловлювалась пропозиція, що ця процедура могла б виглядати таким чином: проект після реєстрації направляється до головного комітету і одночасно – до Конституційного Суду України. До одержання висновку Конституційного Суду відбувається внесення поправок до проекту і підготовка до їх розгляду головним комітетом. Після одержання позитивного висновку головний комітет розглядає поправки і вносить пропозиції щодо виключення чи заміни положень, визнаних Конституційним Судом такими, що не відповідають статтям 157 та 158 Конституції, та вносить проект на розгляд парламенту. Потім проводиться голосування (включаючи голосування за поправки) окремих положень проекту і після цього – його попереднє схвалення, після чого проект, у разі внесення до його початкового тексту поправок, направляється на висновок Конституційного Суду. А у разі їх відсутності – розглядається і голосується на предмет прийняття його як закону на наступній черговій сесії Верховної Ради України.
Після повернення, у разі наявності в проекті положень, що не відповідають статтям 157 та 158 Конституції, вносяться відповідні зміни, після чого проект у разі появи у ньому нових положень ще раз попередньо схвалюється і знову направляється на висновок Конституційного Суду. А в разі відсутності таких положень – розглядається і голосується на предмет прийняття його як закону на наступній черговій сесії Верховної Ради України.
Проект, повторно направлений після попереднього схвалення на висновок Конституційного Суду, може голосуватись на предмет прийняття його як закону після того, як на цей проект надано позитивний висновок і він не потребує доповнення новими положеннями, які не були предметом розгляду Конституційного Суду. Після попереднього схвалення проекту, внесення змін і доповнень до тексту, що був попередньо схвалений, забороняється, за винятком випадків, коли для збереження цілісності проекту необхідна заміна положень, визнаних такими, що не відповідають статтям 157 та 158 Конституції. Така процедура передбачає дотримання усіх конституційних вимог, але є значно простішою, аніж передбачена проектом, і виключає, зокрема, неодноразові голосування щодо прийняття проекту “за основу”.
З огляду актуальності цього документу, на думку Комітету, при підготовці законопроекту до другого читання слід доопрацювати його окремі положення.