Як у США підтримують дітей з інвалідністю, що роблять для підлітків, які чекають на усиновлення, та які практики можуть бути впроваджені в законодавство України? Про це та інше розповіли українські парламентарки після поїздки до Сполучених Штатів, де вони вивчали досвід роботи соціальних служб, систему підтримки сімей, які виховують дітей з інвалідністю, а також особливості процедур усиновлення та встановлення опіки.

У спільному інтерв’ю члени делегації, зокрема, зупинилися на таких питаннях:

·  розвиток фостерних сімей та тимчасових сімей із підготовленими вихователями;

·  наставництво;

·  функціонування окремих «сімейних і дитячих» судів;

·  система раннього втручання;

·  підтримка підлітків після усиновлення.

Спікери:

·  Тетяна Циба, Голова підкомітету з питань соціального захисту дітей, постраждалих внаслідок збройної агресії РФ проти України, Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів

·  Тетяна Скрипка, Голова підкомітету у справах сім'ї та дітей, Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики

Тетяна Скрипка:

У Сполучених Штатах діє система різних фостерних сімей. Це “тимчасові сім’ї з підготовленими вихователями”, які дають дітям шанс жити у сімейному середовищі, поки вирішується їхнє довгострокове майбутнє. Зокрема, такі сім’ї існують для дітей з інвалідністю або з особливими освітніми потребами. Це дуже гарний приклад і стандарт, до якого нам варто прагнути.

Наразі в Україні є патронатні вихователі, патронатні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, проте спеціалізованих патронатних сімей чи спеціалізованих дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей поки що немає. Ініціатива такого типу могла б дійсно допомогти дітям з інвалідністю виховуватися в сім’ях із підготовленими вихователями.

Тетяна Циба:

Американський рівень інклюзивності та безбар’єрності значно вищий, ніж у нас. І, оскільки США багатша країна, соціальний працівник веде приблизно 14 кейсів по дітях — і не лише з інвалідністю, а взагалі по дітях, які потребують соціальної підтримки та опіки.

Завдяки цьому вони мають більше можливостей детально розібратися з кожним кейсом і надати допомогу максимально ефективно. Безумовно, нам теж потрібно збільшувати кількість соціальних працівників, щоб люди, які займаються цією роботою, могли надавати кращу послугу та отримувати при цьому гідну оплату.

Усиновлення та опіка

Тетяна Скрипка:

Мене здивувало, і водночас це дуже гарна ініціатива: минулого року в Сполучених Штатах на федеральному рівні ухвалили закон, який підтримує родини, що усиновили підлітків.

Згідно з цим законом, за дитиною-підлітком зберігається державна фінансова підтримка та доступ до соціальних послуг навіть після усиновлення. Крім того, сім’я стає на облік у службу у справах дітей і отримує окремого соціального працівника, який оцінює потреби родини та визначає, які соціальні, освітні чи медичні послуги потрібні для підтримки та виховання дитини.

Усі ці послуги, а також фінансові виплати, зберігаються до досягнення дитиною 23 років.

Тетяна Циба:

Мене шокувала практика приватного усиновлення в США, коли люди хочуть усиновити дитину, яка ще не потрапила до системи опіки. Існує практика, коли потенційний усиновлювач шукає дитину через адвокатів, а родина, готова віддати дитину на усиновлення, погоджується. Це можуть бути різні обставини, складні життєві ситуації або особливі потреби дитини. На мою думку, для нас така практика неприйнятна, адже фактично це можна розглядати як приватну угоду між родинами.

Водночас є елементи системи, які можуть бути цікавими для України. Коли дитина потрапляє у фостерну систему (державну програму тимчасового догляду за дітьми – авт.), державні соціальні служби шукають родини для усиновлення або опіки. До співпраці долучаються ліцензовані приватні структури, які допомагають знайти родини для дітей. Вони можуть пропонувати додаткові послуги, наприклад психологічний супровід, і часто більш активні у пошуку дітей та родин.

Можливо, нам варто вивчити такий підхід, адже наші соціальні служби перевантажені. При цьому всі приватні установи суворо ліцензовані, мають чіткі повноваження і перебувають під контролем держави.

Сімейні та дитячі суди

Тетяна Скрипка

У США працюють окремі сімейні суди, а подекуди й ювенальні суди для дітей та підлітків, які опинилися у конфлікті з законом. На жаль, в Україні багато питань щодо захисту прав дітей досі вирішуються органами опіки та піклування – це і питання опіки, і встановлення статусу дитини-сироти, і визначення місця проживання після розлучення батьків. Такий порядок не відповідає міжнародній практиці, зокрема в ЄС і США, де всі ці питання вирішують спеціалізовані сімейні та дитячі суди.

Спеціалізовані суди дозволяють суддям з досвідом і знаннями враховувати вікові та психологічні особливості дітей і забезпечувати належний захист їхніх прав та благополуччя.

Комітет ООН з прав дитини у 2022 році рекомендував Україні створити спеціалізовані дитячі суди або призначити суддів зі спеціальною підготовкою щодо правосуддя для дітей.

В Україні ми повинні прагнути до спеціалізації суддів і створення сімейних судів, а згодом – можливо, і ювенальних судів, щоб захист прав дітей став ефективним і системним.

Тетяна Циба

В американській системі, на відміну від нашої, є один надзвичайно важливий аспект – врахування думки дитини. Більш того, система відштовхується саме від цієї думки.

Наприклад, у ситуації, коли дитину вилучили з родини через певні обставини, саме дитина вирішує, чи залишатися в інституційному закладі, чи знайомитися з потенційною родиною, чи брати участь у профілактичних заходах з біологічною сім’єю. Думка дитини враховується незалежно від віку, і це дуже важливо.

Окремі сімейні та дитячі суди були б дуже корисними для України, адже вони сприяли б ефективнішому розгляду справ, наданню дитині офіційного юридичного статусу в системі опіки (наприклад, дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, а також статусу для усиновлення чи патронатної сім’ї) та її плавному переходу з інституцій у сімейні форми опіки й піклування.

Адаптація практик для України

Тетяна Скрипка

Багато зібраної інформації заслуговує уваги всіх членів комітету, оскільки ці практики можуть бути використані як центральними органами виконавчої влади, так і громадським сектором.

Наприклад, під час ознайомлення з роботою служби у справах дітей у Вашингтоні, а також з діяльністю громадського сектору, стало очевидно, що в США існує тісна співпраця та велике коло програм для підтримки дітей і родин. Наприклад, розроблені програми знайомства кандидатів у батьки з дітьми та методики превенції, які допомагають працювати з родинами з метою збереження біологічної родини.

Сьогодні фахівці служби у справах дітей у США обрали курс, орієнтований не лише на захист дитини після вилучення з родини, а й на підтримку родини для запобігання вилученню. Багато програм побудовані на принципах травмоорієнтованої профілактики і спрямовані на роботу з родинами.

Особливу увагу приділяють наставництву підлітків, бо саме їх найважче усиновити: як і в Україні, американські родини зазвичай обирають маленьких дітей. Програми наставництва дають молоді підтримку дорослого, друга, який допомагає розкрити потенціал і реалізувати себе після досягнення повноліття.

Нині ми зосереджуємо увагу на доопрацюванні законопроекту про цивільний кодекс, у шостій книзі якого буде вкладено новий Сімейний кодекс. На його основі планується залучити широке коло стейкхолдерів, які працюють у сфері захисту прав дітей.Ми будемо обговорювати та враховувати досвід і практики США, а також кращі норми законодавства, щоб закласти їх у Сімейний кодекс. Це стане базою для всієї сфери захисту прав дітей і дозволить у майбутньому швидко реагувати, захищати права та інтереси дітей навіть у надскладних умовах, а після закінчення війни – ефективно впроваджувати їх на місцях.

Тетяна Циба

Такі відрядження важливі. Минулого року моя колега Тетяна Скрипка після подібної поїздки стала натхненницею закону про наставництво. Я активно долучалася до розробки цього законопроекту. Закон було прийнято і кілька місяців тому підписано Президентом України.

Зараз ми на етапі розробки підзаконних актів для його впровадження, тому було дуже корисно ще раз подивитися, як у США реалізуються програми наставництва та навчання наставників. Цікаво, що у них існують програми, але закону як такого немає – ми ж створили власний закон на основі їхніх практик.

Що стосується інших питань, зокрема сімейних і дитячих судів, то це ті теми, які обговорюватимуться у комітетах. Профільним є гуманітарний комітет, але оскільки це також стосується дітей з інвалідністю, безумовно, питання буде дотичним і до комітету соціальної політики.

У нашому комітеті на доопрацюванні перебуває законопроєкт про раннє втручання, і я очолюю робочу групу з цього законопроєкту. Він передбачає комплексну допомогу дітям з інвалідністю та дітям із ризиками розвитку інвалідності, а також їхнім родинам. Мова йде про поєднання фінансової підтримки, соціальних і медичних послуг, освітніх програм та розвитку інфраструктури на рівні громади. Послуги планується надавати вже на ранніх етапах розвитку, ще до формального встановлення інвалідності, щоб запобігти або мінімізувати порушення розвитку. Під час роботи ми враховуємо кращі міжнародні практики, зокрема з США, для їхньої адаптації та імплементації в українському законодавстві.