Шановні народні депутати! Шановні гості! Журналісти! Завершується перша сесія Верховної Ради України 4-го скликання. Найважче в кожній справі - початок. Для парламенту ця прописна істина справедлива чи не вдвічі. Збираючи переможців передвиборних баталій, він акумулює величезну енергію, яка готова дати відчутний імпульс розвитку суспільства і країни, або розрядитися а то й вибухнути. Саме в такій атмосфері вирішувалися наші організаційні, кадрові та інші питання, закладався фундамент для 4-річної роботи Верховної Ради України.
Підбиваючи підсумок двох місяців, можна зробити висновок: складний початковий етап ми подолали в цілому без значних втрат. Як відомо, Верховна Рада нового складу розпочала роботу 14 травня, а вже 11 червня мала свій організаційний каркас. Нам вдалося відносно швидко сформувати органи Верховної Ради, дійти згоди щодо кількості функцій та персонального складу комітетів. Нагадаю, що наші попередники зуміли впоратися з цим завданням лише 15 липня.
Незважаючи на високу політичну температуру сесійних засідань, ми зуміли все-таки обійти глухі кути. Допомогли цьому високе почуття відповідальності депутатів перед українським народом, відкритість до діалогу, розуміння необхідності компромісів, вироблення узгоджених позицій. У всьому цьому свідчення високої політичної зрілості депутатського корпусу.
До важливих підсумків етапу, що минув, слід віднести і завершення в основному політичної структуризації парламенту. На основі 6 політичних партій і блоків, які увійшли до його складу за результатами виборів, сформовано 14 депутатських фракцій і груп. Це, вважаю, нормально.
В результаті більш чітко окреслилися інтереси представлених у Верховній Раді політичних сил. Глибша структуризація підвищує роль Погоджувальної ради депутатських фракцій та груп, перетворює її на головний парламентський інститут пошуку компромісів і визначення рівнодіючої усіх наявних векторів. Це у свою чергу дозволить краще використати час для сесійних засідань Верховної Ради.
Якісний склад парламенту відношу до головних чинників, які дають підстави розраховувати на прорив України у нову якість, на те, що вона врешті-решт віднайде своє властиве і гідне їй місце у новому світі - світі, який перманентно змінюється і ускладнюється.
Підтвердження цьому вбачаю у високій кваліфікації депутатського корпусу.
Нагадаю, серед нас 49 докторів і 88 кандидатів наук, 124 депутати мають необхідну базову освіту для парламенту: економісти і юристи. У цій залі досвідчені парламентарі, досвід роботи яких складає національне надбання України - це без перебільшення можна стверджувати, - а також ті політики, які, що називається, прорвалися до Верховної Ради вперше, маючи в своєму активі досвід практичної роботи за нових умов і обставин. Таке поєднання, такий симбіоз створюють додаткові і сприятливі умови для ефективної діяльності вищого законодавчого органу країни.
Зрослий потенціал Верховної Ради України підтверджується і тим, що всі без винятку новосформовані комітети, а вони є першочерговою і основною ланкою попереднього опрацювання законопроектів, буквально з ходу включилися в законотворчу роботу. За місяць ними опрацьовано і запропоновано до розгляду в пленарному режимі близько сотні проектів законодавчих актів.
На сьогодні Верховна Рада вже розглянула 75 законопроектів, з яких 36 прийнято в цілому. Нагадаю, що за першу сесію минулого скликання було прийнято лише 11 законів. Серед них і Митний кодекс, над яким Верховна Рада билася кілька останніх років.
Верховна Рада дала згоду на призначення Генерального прокурора України. Вирішені питання, пов'язані з роботою Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Упорядковано роботу помічників-консультантів народних депутатів. Проведення Днів уряду, заслуховування інформації, звітів Кабінету Міністрів, обговорення доповіді про виконання бюджету, Бюджетної резолюції свідчить про налаштованість парламенту на більш послідовне здійснення своєї контрольної функції. І це добре, і це правильно. Хоча, зрозуміло, викликає і викликатиме певні нарікання, а то і непорозуміння. У зв'язку з цим хотів би звернутись до однієї історичної паралелі.
У 1848 році у Франції відбулася антимонархічна, тобто демократична революція. Як і в будь-якій революції, у ній було багато безчинств, у тому числі і кривавих, адже вершили її не найосвідченіші люди, це був простий народ, прості городяни. Одного разу їм під гарячу руку потрапив ГЕРЦЕН. Його схопили як іноземця, раптом шпигун, і потягли в дільницю, де могли просто, як він пише, розстріляти. Поруч проходив знаменитий ТОКВІЛЬ, у той час депутат установчих зборів, представник народу, як пише ГЕРЦЕН, з безглуздою лійкою, тобто депутатським значком, у петельці. У 1838 році ТОКВІЛЬ побував у США і після повернення написав величезну книгу "Демократія в Америці". Це до нинішньої пори найкраща у світі книга про демократію взагалі.
ГЕРЦЕН попросив його про заступництво. На що ТОКВІЛЬ, як пише ГЕРЦЕН, вельми чемно розкланявся і відпустив таку банальність: "Законодавча влада не має жодного права вступати у розпорядження виконавчої". Якби ГЕРЦЕН не був постраждалою стороною, він міг би з цього приводу сказати щось інше про те, наприклад, що взагалі-то через невтручання законодавчої і виконавчої влад у справи інколи можна отримати трагічний результат. Так що, коли диктує необхідність, можна, треба і необхідно втручатися. Сподіваюся, що більшу увагу цій справі, цій стороні справи приділятимуть і комітети Верховної Ради України.
Практично кожний другий закон, прийнятий Верховною Радою, це закон за поданням Президента України і Кабінету Міністрів. І це також добре. Певен, що зробити законодавчий процес ефективним, добитись високої якості прийнятих законів можна, лише поєднавши зусилля парламенту, Президента та уряду України. Проте, вже сам перелік законопроектів, які встигла розглянути Верховна Рада, змушує акцентувати увагу на такому питанні. Абсолютна, підкреслюю, абсолютна більшість законопроектів, які вносяться урядом, не мають системного, а точніше сказати, системоутворюючого характеру. Переважно вони розраховуються на продовження, а подеколи певну модифікацію ручного управління, яке за всієї ринкової риторики лише укорінюється в нас. Складається враження, що ми живемо одним днем. На мою думку, це похідна від того, що у владних структурах залишається сильне відчуття тимчасовості, а звідси і безсистемність в роботі, відсутність бажання і прагнення працювати на перспективу, на виріст, створювати нові правила поведінки.
Відтак, всім нам належить усвідомити очевидне: завдання дня нинішнього, не кажучи вже про перспективу, не можна, більше того, небезпечно розв'язувати за допомогою інструментів з дня вчорашнього. На превеликий жаль, за риторикою нерідко простежується небажання працювати над законопроектами проривного характеру. Не кажу вже про якість тієї, так би мовити, сировини, яка вноситься до сесійної зали. Це, крім всього іншого, вказує на те, що, констатуючи наявність розуміння у Верховній Раді, Президента і уряду, необхідності вибудовування системи ефективної влади, ефективного управління, ми практично нічого не робимо у цьому напрямку. А сконсолідувати українське суспільство, українську еліту, яка, повторюю, закумульована в парламенті, можна лише в процесі змістовної роботи.
Звертаю увагу на цей бік справи особливо, оскільки Україні сьогодні вкрай необхідна стратегія співпраці як визначальна передумова стабільності, передбачуваності, динамічного поступу суспільства й держави. Водночас, на моє переконання, пропоновані зміни до Основного Закону повинні бути хірургічно точними, виваженими і обгрунтованими. Їх не можна базувати виключно на партійному баченні, а тим більше надавати їм ознак реваншу. Нам треба будь-що продемонструвати громадянську мужність, стати вище політичних уподобань і діяти з позицій інтересів народу і держави.
Те, що сьогодні з одного і того ж питання часто маємо декілька законопроектів від депутатів, уряду, Президента, які нерідко виключають один одного, наочно свідчить, що усі плани співпраці і усі погоджувальні зустрічі переважно не вийшли за межі ритуалу. Потрібна конкретна, підкреслюю, конкретна, взаємоузгоджена робота, щоб уже на стадії підготовки законопроектів узгоджувалися усі позиції. В ідеалі треба орієнтуватися нам на один законопроект, який би відповідав усім вимогам і стандартам.
Слід поставити питання про аналіз, осмислення всього наявного законодавчого поля і на цій основі визначити систему законотворчої роботи з урахуванням внутрішніх і зовнішньополітичних завдань, які стоять перед країною. Визначальним, знаковим має стати прийняття закону про основні засаді внутрішньої і зовнішньої політики України.
Ми повинні, ми зобов'язані визначити вектори свого розвитку на основі усвідомлення своїх національних інтересів і стратегічних цілей, чітко окресливши їх. Тільки тоді ми станемо самими собою і перестанемо пристосовувати свою економіку, свою зовшнішньополітичну лінію, врешті-решт свій народ під когось і під щось.
Ще раз хочу наголосити на основному і визначальному: Україна повинна знайти, Україна повинна визначити своє місце в сучасному світі, насамперед в Європі. При цьому наша політика має бути виключно проукраїнською, наступальною, егоїстичною, орієнтованою на жорстке відстоювання українських інтересів як всередині країни, так і зовні. У цьому Верховна Рада покликана відігравати провідну, визначальну роль.
Живучи в епоху надзвичайно швидких змін, які вимагають від нас не відгороджуватись від світу, ми повинні шукати шляхи ефективної інтеграції. У той же час вся наша законотворча робота має враховувати, як на мене, такий важливий постулат, на якому неодноразово наголошував народний депутат ПАВЛОВСЬКИЙ: не можна віддавати все на відкуп ринковій економіці, хоча ринок забезпечує розв'язання багатьох проблем. Ми повинні орієнтуватись, ми повинні діяти в такий спосіб, щоб забезпечити рівновагу між державою і економікою, інакше за наших умов ми весь час будемо перебувати в очікуванні вибуху чи то соціального, чи то політичного. Поки що ми можемо констатувати кризу економічних рішень, інакше кажучи, кризу економічної політики.
І ще одне, ми вперто продовжуємо оцінювати людський капітал при тому, що він завжди був і залишається ключовим чинником економічного розвитку.
Відтак ціннісна, гуманітарна складова повинна бути постійно присутньою при розгляді та прийнятті будь-якого закону, хотів би підкреслити - будь-якого закону. Більшу активність, на наш погляд, мають відігравати відповідні комітети і не обмежуватись лише закликами. Потрібні змістовні пропозиції, законопроекти тощо.
Ми йдемо на парламентські канікули, шановні колеги, точніше, робимо перерву у спільній роботі, маючи значний заділ. З урахуванням 118 законодавчих актів, які прийшли до нас минулого скликання, на опрацюванні у комітетах знаходиться сьогодні близько 400 законопроектів. Вони продовжують надходити. Вам розданий орієнтовний перелік законопроектів, що пропонуються суб'єктами права законодавчої ініціативи для включення до порядку денного другої сесії, яка розпочне свою роботу 3 вересня.
Із більш, як 300 законопроектів, включених до переліку, переважна більшість стосується економічної і соціальної політики галузевих проблем. На осінній сесії маємо розглянути і затвердити Державний бюджет України на 2003 рік. Саме у цьому головному фінансовому документі будуть закладені визначальні параметри життя і держави, і кожного українського громадянина. Особливої уваги потребує Податковий кодекс, над яким сьогодні розпочне працювати робоча група, яка о 13 годині проведе перше своє засідання.
Насамкінець вважав би за необхідне ще раз підкреслити. Перша сесія Верховної Ради України четвертого скликання завершує свою роботу у нормальному штатному режимі, просуваючись уперед по всьому фронту законотворчої діяльності. Це можна вважати нашим головним спільним здобутком.
Дякую всім вам, шановні колеги, за співпрацю і розуміння.