Світова і національна природоохоронна практика свідчить, зазначив голова Комітету В.Кальченко, що головною гарантією збереження унікальних і типових природних ландшафтів, скорочення темпів втрати біорізноманіття є створення і підтримка науково обґрунтованої, репрезентативної та ефективно керованої системи територій і об’єктів природно-заповідного фонду як базового елементу екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку окремих регіонів та всієї країни.
В результаті реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища площа природно-заповідного фонду в Україні з 1994 року збільшилась майже у 2 рази, або на 1,3 млн. га. До його складу сьогодні входять більш як 7 тисяч територій і об’єктів загальною площею близько 2,8 млн. га, що становить 4,6% від території України.
Народні депутати наголошували на тому, що в першому десятиріччі незалежності України заповідна справа мала прогресивний розвиток. Проте за останні п’ять років намітились негативні тенденції в розвитку мережі природно-заповідного фонду і заповідної справи в цілому.
Через низький рівень фінансового і матеріально-технічного забезпечення погіршується і так незадовільний стан функціонування галузевих установ, які забезпечуються на рівні 35% від потреб.
В умовах ринкової економіки роль природно-заповідного фонду у збереженні біотичного та ландшафтного різноманіття, вважають члени Комітету, є фундаментальною і ключовою. З цією метою розробляється "Загальнодержавна програма розвитку заповідної справи на період до 2020 року", яка повинна забезпечити реалізацію єдиної державної політики у сфері розвитку заповідної справи, вдосконалити управління системою територій та об’єктів природно-заповідного фонду тощо.
За підсумками обговорення члени Комітету ухвалили рішення звернути увагу Кабінету Міністрів на необхідність прискорення розробки Програми, погодження та внесення до Верховної Ради на розгляд до 1 березня 2007 року.