На засіданні Комітету 20 листопада 2013 року зазначалося, що законопроект (реєстр.№3232) підготовлено з метою приведення національного законодавства у відповідність до Конвенції ООН про права інвалідів та інших міжнародних законодавчих актів, гармонізації національного законодавства щодо забезпечення доступності соціального середовища, зокрема, для інвалідів з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату.
Так, проектом закону пропонується системне внесення змін до низки законів України: "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про транспорт", "Про автомобільний транспорт", "Про міський електричний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про дорожній рух", а також до Повітряного кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачається комплекс заходів із забезпечення реалізації права осіб з інвалідністю, що мають ураження органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, на безперешкодний доступ до транспортних послуг.
Комітет звернув увагу на те, що зазначені заходи полягають, зокрема, у забезпеченні доступності і пристосуванні транспортної інфраструктури та дорожнього сервісу, маршрутів місцевого пасажирського транспорту до особливих потреб інвалідів зазначених нозологій; створенні спеціалізованих транспортних служб для перевезення на пільгових умовах інвалідів та інших маломобільних груп населення; організації служб супроводження інвалідів з ураженнями органів зору, слуху, опорно-рухового апарату; встановленні технічних засобів для інформування пасажирів з числа інвалідів по зору і слуху; обліку інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату, які пересуваються за допомогою крісла колісного, з числа мешканців будинків, що належать до комунального житлового фонду, та організація робіт для облаштування для них заїзду/виїзду з будинку на прилеглу територію за рахунок бюджетних коштів тощо.
Довідково:
Згідно із Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який був введений в дію ще у 1991 році, держава гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дозволять їм ефективно реалізувати громадянські права і свободи та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами.
Оскільки формування безперешкодного середовища є одним з основних елементів соціальної інтеграції інвалідів у суспільство, Кабінет Міністрів України відповідно до напрямів державної політики постановою від 29.07.2009 р. № 784 затвердив План заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009 - 2015 роки "Безбар’єрна Україна", в рамках виконання якого вже досягнуто певних зрушень у впровадженні принципів архітектурної, транспортної та інформаційної доступності для інвалідів, що засвідчила і Національна доповідь "Безперешкодний доступ осіб з інвалідністю до об’єктів соціальної, транспортної інфраструктури та зв’язку", яка підготовлена у 2012 році Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державним підприємством "УкрНДІпроцивільбуд", ПАТ "КиївЗНДІЕП" разом із всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів.
Проте, процес формування безперешкодного життєвого середовища для інвалідів, яке б, відповідно до статті 9 Конвенції ООН про права інвалідів, сприяло усуненню обмежень їх життєдіяльності чи найбільш повній їх компенсації за принципами універсального дизайну, і поширювалося на будинки, дороги, транспорт, інші внутрішні та зовнішні об'єкти, не відповідає вимогам сьогодення ні за темпами, ні за масштабами. Основними і найбільш поширеними порушеннями принципу фізичної "доступності" інвалідів з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату можна вважати:
неможливість пересування тротуарами через паркування на них автомобілів;
відсутність понижень в місцях перетину пішохідних шляхів/тротуарів з проїжджою частиною;
відсутність вертикальних ліфтів чи пандусів у підземних чи надземних переходах через проїжджу частину;
недоступність громадського транспорту;
непристосованість зупинок громадського транспорту для посадки/висадки з нього;
відсутність елементів орієнтації та інформації.