Законопроектом (реєстр. №2142а) пропонується: удосконалити поняття "гарантії"; усунути колізії у частині переліку суб’єктів гарантійних правовідносин, передусім, осіб, які мають право видавати гарантії; визначити порядок зміни сторони у гарантії тощо.
Зокрема, запропоновано нове загальне визначення "гарантії": за гарантією банк, інша фінансова установа, яка має право видавати гарантії відповідно до закону (гарант), бере на себе зобов’язання сплатити на вимогу кредитора (бенефіціара) замість боржника (принципала) грошову суму відповідно до умов гарантії.
На засіданні Комітету зазначалося, що народні депутати в цілому погоджуються із запропонованим визначенням поняття "гарантії", однак, вважають, що воно потребує техніко-юридичного уточнення, оскільки не повною мірою відповідає самої суті гарантії. На думку членів Комітету, суть гарантії зводиться до того, що банк, інша фінансова установа, яка має право видавати гарантії відповідно до закону (гарант), бере на себе зобов’язання у разі порушення боржником (принципалом) свого обов’язку, забезпеченого гарантією, сплатити на вимогу кредитора (бенефіціара) грошову суму відповідно до умов гарантії. Натомість, запропоноване у проекті визначення "гарантії" зводиться не до гарантування зобов’язань боржника, а до взяття на себе зобов’язання сплатити на вимогу кредитора (бенефіціара), замість боржника (принципала) грошову суму.
Законопроектом запропоновано статтю 560 ЦК України доповнити положеннями про обов’язкові умови гарантії, а саме, форму та зміст гарантії, строк дії гарантії, умови платежу за гарантією, грошову суму, яка підлягатиме сплаті, основне зобов’язання, у забезпечення виконання якого видається гарантія тощо.
Комітет звернув увагу на те, що статтями 547, 560-569 Цивільного кодексу вже передбачені обов’язкові умови гарантії: форма укладання гарантії (стаття 547); строк дії гарантії (частина перша статті 561); гранична сума гарантії (стаття 566); визначення особи кредитора, на користь якого видана гарантія (частина перша статті 560); визначення основного зобов’язання боржника, що забезпечується гарантією (абзац 2 частини першої статті 560); зазначення переліку документів, що мають бути надані кредитором гаранту разом з вимогою про сплату суми за гарантією (частина друга та третя статті 563); умови набуття чинності гарантією (частина друга статті 561); можливості відкликання її гарантом (частина третя статті 561); неможливості передачі прав за гарантією кредитором іншими особами (частина п’ята статті 563); строк розгляду вимоги кредитора (частина друга статті 564); обмеження відповідальності гаранта (стаття 566); підстави припинення гарантії (частина перша статті 568) тощо.
Тому, Комітет вважає недоцільним внесення зазначених змін, оскільки це призведе до дублювання у врегулюванні одних і тих же правовідносин у одному і тому ж законі.
Законопроектом запропоновано викласти статтю 562 ЦК України у новій редакції, а саме: передбачається, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності). Чинна редакції статті 562 ЦК України, окрім запропонованої проектом норми, містить ще і уточнення: "зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання". Комітет вважає, що законопроектом не змінюється закладена у 562 ЦК України концепція, однак додаткове уточнення може бути корисним з точки зору правозастосування.
Крім того, проектом закону запропоновано доповнити статтю 562 ЦК України положенням про те, що кредитор має право відступити свої права за гарантією іншій особі лише у тому випадку, коли це прямо передбачено в гарантії, та за умови, що цій особі були відступлені права за основним зобов’язанням.
При цьому, зазначали народні депутати, питання передачі кредитором іншій особі права вимоги до гаранта, передбачене частиною п’ятою статті 563 ЦК України. Так, у випадку з гарантією законодавець встановив, що кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією (стаття 563 ЦК України). Таким чином, можливість здійснення вільного обігу гарантії як фінансового інструмента шляхом відступлення прав по гарантії залежить від згоди гаранта, зазначеної в гарантії. Водночас, наголошували народні депутати, аналіз змісту статті 512 ЦК та статті 563 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зазначене обмеження стосовно передачі прав за гарантією кредитором не поширюється на випадки заміни кредитора у зобов’язанні та набуття прав вимоги до гаранта в порядку правонаступництва (стаття 512 ЦК). Отже, вважають парламентарії, кредитор може передати іншій особі право вимоги до гаранта без його згоди у випадку заміни кредитора у зобов’язанні та у порядку правонаступництва.
Оскільки питання обмеження та передачі кредитором прав за гарантією врегульовані статтею 512 та частиною п’ятою статті 563 ЦК України, Комітет вважає недоцільним внесення вищезазначених доповнень до статті 562 ЦК України. Крім того, Комітет вважає, що розміщення цього положення у статті 562 не відповідає предмету регулювання самої статті.
На засіданні йшлося й про те, що проектом запропоновано також виключити статтю 200 Господарського кодекс щодо банківської гарантії забезпечення виконання господарських зобов'язань.
Відповідно до предмету регулювання Господарського кодексу України він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (статті 1 ГК України). Комітет вважає, що позбавлення права на використання гарантії у перелічених правовідносинах є невиправданим та може призвести до прогалини у регулювання гарантійних відносин у сфері господарської діяльності.