Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування рекомендує парламенту обговорити проект закону про парламентську більшість і парламентську опозицію у Верховній Раді України після розгляду проектів, що передбачають внесення змін до Конституції України, якими, зокрема, унормовується і діяльність парламентських фракцій та груп.
Автори законопроекту (народні депутати О.Карпов, К.Вашук, С.Гавриш) зазначають, що він спрямований на інституційне вдосконалення зміненої структури Верховної Ради України.
Визначення прав і обов'язків суб'єктів вищого законодавчого органу, якими є і парламентська більшість, і опозиція, які вже не перший рік існують де-факто. Законодавче закріплення місця і ролі цих суб'єктів у процесах, що відбуваються в парламенті, а також проявляються у взаємовідносинах з іншими гілками влади, обумовлюється новими реаліями суспільно-політичного розвитку й подальшою розбудовою державності в Україні.
Члени Комітету вважають, що авторам слід доопрацювати проект закону з урахуванням висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Зокрема, Комітет погоджується з тим, що не зовсім вдалою є модель формування більшості, згідно з якою для входження до її складу народні депутати мають особисто підписувати угоду про парламентську більшість.
"Якщо більшість є коаліцією певних депутатських фракцій та груп, то, очевидно, достатнім для її утворення є прийняття цими фракціями та групами рішення про входження до коаліції і підписання відповідної угоди керівниками фракцій, груп та позафракційними депутатами", - наголосив голова Комітету Анатолій Матвієнко.
Бажано було б зазначити, що у випадках, коли до складу певної депутатської фракції чи групи входить більш ніж половина від конституційного складу парламенту, така фракція чи група, на основі документів про її утворення, має одержувати ті ж права, які передбачені цим законом для парламентської більшості, але на неї не поширюється дія статті 5, а повноваження, передбачені для координаційного органу коаліційної парламентської більшості, у такому разі здійснює керівний орган відповідної фракції чи групи.
Йшлося й про те, що сучасна модель державної влади в Україні допускає ситуацію, коли депутати, які "не підтримують політичний або соціально-економічний курс Президента України", можуть становити більшість у парламенті. Тому необхідно було б вирішити, чи може така "більшість" вважатися "опозицією" з точки зору надання їй прав, передбачених цим законом. А питання про перебування представників парламентської опозиції на керівних посадах в органах виконавчої влади має вирішуватись не імперативним приписом, який міститься у 11 проекту, а волею тих, хто призначив цих осіб на відповідні посади: якщо Президент України вважає за доцільне залишити певного представника опозиційної партії на його посаді з огляду, наприклад, на його високу професійну кваліфікацію, то немає підстав обмежувати цю прерогативу Президента шляхом вміщення приписів, подібних до ч. 6 ст. 11. В зв'язку з цим, експерти вважають цілком достатнім в цій ситуації просто передбачити можливість звільнення цих осіб з їх посад у тому разі, коли вони протягом певного терміну не припинять своє членство у політичних партіях, фракції яких у Верховній Раді України заявили про опозиційну діяльність.