Проектом (реєстр. №2306) пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства, Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Закону "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до яких у якості окремої підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, визнається факт встановлення відповідними Комітетами ООН (зокрема: Комітетом ООН з прав людини, Комітетом ООН з економічних, соціальних та культурних прав, Комітетом ООН з ліквідації расової дискримінації, Комітетом ООН з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, Комітетом ООН проти катувань, Комітетом ООН з прав інвалідів) порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
На засіданні Комітету зазначалося, що стаття 55 Конституції України визначає різні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина. Наявність таких механізмів - одна з обов'язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належить суду, що обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред'явлення доказів тощо.
Народні депутати наголошували, що за Основним законом кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Але, зауважували парламентарії, за результатами розгляду індивідуальних звернень вищезгаданими Комітетами ООН приймаються думки, міркування, висновки чи рекомендації, обов'язок виконання яких не передбачено жодною із Конвенцій, на підставі яких діють ці Комітети.
Під час обговорення вказувалося, що у законопроекті не враховано, що рішення цих міжнародних організацій не є судовими актами, оскільки відповідні міжнародні організації не є судовими установами, які здійснюють свою діяльність у процесуальному порядку, властивому для судових інстанцій. Тому, вважають парламентарії, за своєю природою їх рішення, які можуть мати різну форму, є документами загального характеру, в яких переважно містяться рекомендації державам вжити заходів щодо недопущення порушень відповідних прав і свобод людини і громадянина. На думку народних депутатів, рішення цих міжнародних організацій навряд чи можна "прирівнювати" до рішень Європейського суду з прав людини, визнання та обов'язок виконання яких встановлено статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а Законом "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" запроваджено механізм імплементації цих рішень в національному законодавстві.