Законопроектом (реєстр. №1055) пропонується встановити мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та спожиті у побуті природний газ і електроенергію до погашення заборгованості із виплат заробітної плати та інших грошових виплат населенню. При цьому, житлово-комунальні послуги та спожиті у побуті природний газ і електроенергію мають оплачуватися населенням за цінами і тарифами, встановленими Національною комісією з питань регулювання електроенергетики і органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, станом на 1 січня 2013 року. Пропонується встановити також, що витрати домогосподарства на житлово-комунальні послуги не можуть перевищувати 10% середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Законопроектом також забороняється "нараховувати по розрахунках з 1 січня 2013 року та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство). Кошти, стягнені з громадян України у вигляді пені по розрахунках за житлово-комунальні послуги за період з 1 січня 2013 року, зараховуються в майбутні платежі за житлово-комунальні послуги".
На засіданні Комітету акцентувалася увага на висновку Головного науково-експертне управління Апарату Верховної Ради. В ньому, зокрема, звернуто увагу на те, що з аналогічного питання свою позицію свого часу неодноразово висловлював Конституційний Суд. Так, у своєму рішенні від 2 березня 1999 р. № 2-рп/99 КС визнав таким, що не відповідає Конституції України Закон "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України", зазначивши, що, приймаючи цей законодавчий акт, "Верховна Рада вийшла за межі повноважень, визначених Конституцією України, і втрутилась у повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, чим порушила статті 6 і 19 Конституції України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту. Здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради. Як і політика ціноутворення, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, і забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України".
Аналогічного висновку КС дійшов і у своєму рішенні від 10 лютого 2000 року № 2-рп/2000, визнавши, що не відповідає Конституції України положення Закону "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року, згідно із яким "У разі виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплатах забороняється до погашення такої заборгованості підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України". КС зазначив, що "здійснивши безпосереднє регулювання цін і тарифів, Верховна Рада, по суті, втрутилась у сферу повноважень відповідних органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування і в такий спосіб порушила принцип поділу державної влади, що суперечить статтям 6, 19, 116, 137, 143 Конституції України".
Головне управління звертає увагу на те, що відповідно до статті 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду є остаточними та обов’язковими до виконання на території України.
Під час обговорення законопроекту члени Комітету висловили й інші зауваження до нього.