Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій вважає за необхідне доопрацювати проект закону про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій.
Проект спрямований на встановлення правових, економічних, організаційних та фінансових засад регламентації діяльності у сфері передачі технологій. Члени Комітету погоджуються з тим, що правове врегулювання цієї проблеми сприятиме розвитку високих технологій в Україні, а також більш ефективному використанню наукового та інтелектуального потенціалу нашої країни.
Увага акцентувалась, зокрема, на тому, що проектом передбачається перелік суб'єктів трансферу технологій. Однак, цей перелік невиправдано звужений, оскільки в ньому зазначені не всі особи, які можуть виступати як суб'єкти цієї діяльності. Крім того, зміст зазначеної статті дещо ширше, ніж визначено її назвою.
Проект дає вичерпний "перелік взаємодії суб'єктів передачі технологій". На думку членів Комітету, є неприйнятним обмежувати такий перелік, зважаючи на можливість його перспективного розвитку.
Викликає сумнів, зазначили народні депутати, положення про надання Уповноваженому органу функцій здійснення контролю та координації дій, пов'язаних з набуттям та передачею прав на технології та\або їх об'єкти. Комітет вважає, що цей орган має виконувати реєстрацію цивільно-правового режиму технологій та\або їх об'єктів і моніторинг виконання істотних умов договорів про передачу технологій та\або їх об'єктів.
Комітет пропонує статтю 13 проекту щодо державної реєстрації договору про трансфер технологій вилучити, як таку, що суперечить ст. 1114 Цивільного кодексу України, перша частина якої передбачає, що ліцензія та інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Дискусія виникла й навколо статті 17 проекту, яку також запропоновано виключити, оскільки концептуально вона не відповідає вимогам ані Цивільного, ані Господарського кодексів, які не містять положень про "недопущення укладення договорів". Так, договір чи його частини можуть бути визнані недійсними з підстав, зазначених у ст.215 ЦК України, проте вимога про "недопущення їх укладення" є неприйнятною з юридичного погляду.