Голова Верховної Ради України В.М.Литвин звернувся до співвітчизників з нагоди Дня Соборності України.
Текст звернення:
«ЗВЕРНЕННЯ
Голови Верховної Ради України
до українського народу
Дорогі співвітчизники!
У сув’язі часів і поколінь, а про неї нам нагадує кожна з історичних дат, завжди є дві грані, два обличчя. Звертаючись до пам’ятних сторінок свого родоводу, віддаючи належне їхнім дійовим особам та рушійним силам, ми разом з тим накладаємо ці свої уявлення на дні та справи сьогоднішні.
День Соборності України, з яким я щиро вас вітаю, постає під таким кутом зору в особливому світлі. Від вікопомного Акта злуки, якому ми зобов’язані цим святом, проліг прямий міст до подій новітньої історії, позначених таким же державницьким пафосом, усвідомленням спорідненості з народом, сплеском надій на його велике і гідне майбутнє.
Це й було головним, що спонукало тисячі людей вийти назустріч тривожній невідомості і тоді, 22 січня 1919 року, і в таку ж морозяну негоду вісімдесят шість років потому. За всієї несхожості об’єктивних обставин різниця в їхніх настроях та сподіваннях не перевищувала, образно кажучи, відстані між майданами, на яких відбувалися ті дійства – Софійському і Незалежності.
То були справжні моменти істини, злети народного духу, коли, за словами класика, “грудь сильніша від гармат”. А відтак – незалежно від того, що послідувало далі – помітні кроки шляхом державності України, в суспільному поступі українства, його становленні як політичної нації.
Таким є перший і безумовно позитивний урок двох знакових віх з минулого нашого народу. А другий, уже гіркий і болісний, полягає у тому, що відчуття єдності, прекрасні пориви та наміри не знайшли продовження у суспільній консолідації, узгодженості практичних зусиль, у побудові такої України, якою її бачили й омріяли кращі сини і віддані патріоти.
Це провина не народу. Це наслідок старань тих, хто спрямовував його пориви, енергію, устремління не в єдине будівниче річище, а дробив і розтягував, змушуючи цей потужний потік міліти й пересихати.
Так було на всіх, давніх і недавніх, крутозламах історичної долі – ще від сивої давнини, коли княжі чвари занапастили могутню й авторитетну в тодішній Європі Київську Русь, від славетної Богданової доби, за здобутками якої прийшла достопам’ятна Руїна. Зрештою, руїною завершувався кожен етап незалежності і в неї перетворювалося все, чого торкалися інтриги і розбрат, корисливість і лукавство, свавілля та беззаконня.
Ми – не судді історії. Але маємо бути сумлінними її учнями, уважно й відповідально дослухатися до висновків і пересторог, які доходять крізь товщу віків та десятиліть. А тим більше до того неоднозначного, що принесли Україні роки її незалежності. У тому числі й насамперед щойно прожитий - коли суспільний спокій, громадянський мир та, врешті-решт, сама державність і подальша доля країни висіли, без перебільшення, на волосині.
Якщо називати речі своїми іменами, то у наші двері стукала небувала біда. І якби вона, боронь Боже, сталася, то це й сторицею не окупилося б чиїмись політичними дивідендами чи якимись іншими скороминущими та уявними вигодами.
Тоді, у найбільш критичний момент, Верховна Рада – і тільки вона єдина з усіх чинників державної влади в Україні – зуміла встати на шляху смертельно небезпечного розвитку подій, взявши на себе відповідальність за повернення його до нормальних, передбачуваних сценаріїв.
Нам вдалося уникнути найстрашнішого. Але потрясіння на рубежі 2004-2005 років, прорахунки у державній політиці, її непослідовність, руйнація апарату управління, поглиблення розколу в суспільстві замість його консолідації обійшлися надто дорого. Ціна за це – обвальне падіння темпів економічного розвитку, погіршення соціального самопочуття громадян та загального морально-психологічного клімату в суспільстві.
Люди вже просто стомилися жити (а більшість – і виживати) в атмосфері, що спустошує їхні душі, вселяє зневіру й безнадію. А держава, економіка такого курсу довго не витримають. Тим паче, що для посилення суспільної напруги і далі використовується все можливе – наближення парламентських виборів, набрання чинності змінами до Конституції, загострення газової проблеми та пов’язана з цим відставка Уряду, невщухаюче ускладнення стосунків з Росією.
А також, підкреслю це особливо, свідомо інспіруються дії, які можуть внести дезорганізацію в діяльність державної влади та суспільно-політичне життя – щоб потім списати все на конституційну реформу. Невже ті, хто сіє розбрат та безлад, хаос у сфері державного управління, не розуміють, що опускають цим Україну до рівня бананової республіки?
Вважаю, що перетворення Верховної Ради в реальний центр державного і політичного життя, конструктивна роль, яку вона відіграла у подіях 2004-2005 років, а головне – нинішня ситуація і тенденції її розвитку дають мені право звернутися у День Соборності до вас, шановні співгромадяни, з закликом до консолідації, єдності і згуртованості, порозуміння, згоди і злагоди, до зважених і відповідальних компромісів через толерантний і доброзичливий діалог. Саме це, а не підозріливість, відчуженість та ворожнеча, мають стати наріжним каменем усього нашого буття.
Звертаюся насамперед до політиків і державних діячів, які претендують на роль володарів народних дум, політичних поводирів та керманичів нації. Ця роль вдаватиметься тим краще і буде тим пліднішою, чим швидше зуміємо, попри відмінності у позиціях та поглядах на тактичні завдання, зосередитися на головному, стратегічному – вибудові нової, демократичної, заможної і процвітаючої України.
Такої України, заради якої варто переступити через всілякі нашарування, антипатії та амбіції.
Такої України, яка вимагає вести чесну, зважену та помірковану політику, покінчити з революціями, контрреволюціями та всім іншим, що збуджує, збурює й розбурхує суспільство, з конвульсивними метаннями між Москвою, Вашингтоном чи Брюсселем.
Такої України, жаданий образ якої наші попередники, а слідом за ними і ми, втілили у великому і всеосяжному слові – Соборність.
А Майдан, у вірності ідеалам якого сьогодні у нас не перестають присягатися, нехай буде постійним, реальним і вимогливим народним контролем за тим, як політики та державні мужі підтверджують вірність цим ідеалам і втілюють їх у життя.
З любов’ю, вірою і найкращими побажаннями
Володимир ЛИТВИН»
***