На засіданні Комітету зазначалося, що законопроект (реєстр. №10689), внесений народними депутатами С.Ківаловим та Д.Шпеновим, спрямований на встановлення певних гарантії щодо збереження прав судді, відрядженого на роботу до Європейського суду з прав людини та підвищенню ефективності імплементації норм Конвенції та удосконаленню знань суддів норм Конвенції.
Законопроектом пропонується доповнити статтю 53 Закону "Про судоустрій і статус суддів" положенням про те, що суддю за його заявою може бути відряджено для стажування в міжнародній судовій установі, юрисдикція якої визнана Україною зі збереженням за ним посади, з якої його було відряджено, суддівської винагороди, на яку він має право на підставі цього Закону, гарантій незалежності судді та відповідних пільг.
Члени Комітету наголошували, що у 1997 році Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та протоколи до неї і тим самим взяла на себе зобов'язання гарантувати додержання прав і основоположних свобод людини, а також визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування вказаної Конвенції.
Водночас, підкреслювали народні депутати, за останні роки популярність Європейського суду з прав людини значно підвищилась. Так, відповідно до статистичних даних Європейського суду з прав людини, станом на 31 травня 2012 року на розгляді Суду знаходиться 144 560 скарг, що, безумовно, значно ускладнює роботу Суду.
Під час обговорення зазначалося, що збільшення навантаження справ, з одного боку, та складна фінансова ситуація, з іншого, призвели до того, що Суд почав шукати допомоги за межами свого бюджету. Тому, в останні роки, окремі уряди держав-учасниць Конвенції запропонували свою допомогу в роботі суду шляхом відрядження національних юристів для роботи у Суді. Крім того, зазначалось, що відрядження національних суддів на роботу до Європейського суду з прав людини забезпечує подвійну мету: сприяння забезпеченню Європейського суду з прав людини допомогою досвідчених національних юристів з всебічними знаннями внутрішньої правової системи та сприяння підвищенню ефективності імплементації норм Конвенції, удосконаленню знань суддів вимог Конвенції.
Народні депутати звертали увагу на те, що в Інтерлакенській Декларації від 19 лютого 2010 року, Конференція високого рівня про майбутнє Європейського суду з прав людини закликала держави-учасниці Конвенції розглянути можливість відрядження національних суддів в Секретаріат Суду. Цей заклик було повторено в Декларації від 27 квітня 2011 року (Ізмір, Туреччина). Брайтонська декларація ухвалена на Конференції високого рівня держав-учасниць Ради Європи 20 квітня 2012 року підтримала запит Суду про подовження практики залучення суддів національних судів та висококваліфікованих незалежних правників для стажування в Секретаріаті; та рекомендує державам-учасницям організовувати у подальшому такі залучення.
Парламентарії також підкреслювали, що Європейський суд з прав людини зазначає про позитивні результати вжиття таких заходів, зокрема відмічаючи, що відрядження національних суддів в Секретаріат Суду може бути позитивним, як для його діяльності, так для внутрішньої правової системи держави шляхом покращення двохстороннього порозуміння. Крім того, на засіданні Комітету зазначалося, що практика відрядження національних суддів до Секретаріату Європейського суду з прав людини є певним чином усталеною. Зокрема, такі країни, як Естонія, Ірландія, Королівство Нідерланди, Німеччина, Польща, Російська Федерація, Туреччина, Франція, Швеція, та інші підтримують таку практику та направляють високо досвідчених національних юристів на стажування до Європейського суду з прав людини.