Закон передбачає, що при надходженні клопотання від не менш як 150 народних депутатів України орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя або суд виносить постанову (ухвалу) про обрання запобіжного заходу у виді передачі на поруки зазначеній кількості народних депутатів. З цього випливає, що винесення такої постанови (ухвали) є не правом, а обов'язком органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду. Покладення Верховною Радою України на зазначених осіб і суду такого обов'язку означає втручання органу законодавчої влади в компетенцію судової влади, органів дізнання, слідства та прокуратури, що є порушенням Конституції України.
На порушення вимог рівності конституційних прав і свобод громадян Закон надає переваги певній категорії осіб – народним депутатам України у вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу. При цьому таке право кореспондується з обов'язком відповідного компетентного органу застосувати тільки такий вид запобіжного заходу, а не інший, який слід обрати згідно з обставинами справи.
Розглянувши численні протиріччя прийнятого закону нормам чинного законодавства України, Комітет зробив висновку, що норми Закону, який надійшов на підпис, унеможливлюватимуть забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь; швидке, повне і об'єктивне викриття злочинів і винних в їх вчиненні та забезпечення правильного застосування правових норм про те, що кожний, хто вчинив злочини, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний.
Комітет погодився з пропозиціями Президента України і рекомендує Верховній Раді відхилити Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України" як такий, що суперечить нормам Конституції України і порушує принципи кримінального судочинства.