Глава держави не підписав прийнятий 23 червня 2005 року Верховною Радою України Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" з наступних причин.
Президент України запропонував виключити із закону статтю 28. Витрати на реалізацію цієї норми Закону, за розрахунками Кабінету Міністрів України, становитимуть 3,3 млрд. гривень на рік. Майже 100 млн. гривень на рік необхідно буде на утримання реабілітаційних установ, утворення яких передбачено цим Законом.
Глава держави вважає, що реалізація запропонованих норм призведе до значного збільшення видатків у наступному бюджетному періоді. У цьому випадку згідно з частиною другою статті 27 Бюджетного кодексу України мають бути подані пропозиції про видатки, які належить скоротити, та/або джерела додаткових доходів для покриття збільшення видатків.
Однак Закон, який надійшов на підпис, не містить таких пропозицій, що в свою чергу призведе до порушення встановленого статтею 95 Конституції України та статтею 7 Бюджетного кодексу України принципу збалансованості бюджету України.
Президент України не підтримав і положення Закону про запровадження ліцензування діяльності реабілітаційних установ (стаття 15). Оскільки послуги, які надаватимуть такі установи, є, як правило, медичними або освітніми, питання їх ліцензування достатньо врегульовано відповідними законами України.
Президент України запропонував у частині другій статті 42 Закону:
в абзаці третьому слова "що входять до сфери управління центральних органів виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів" виключити;
абзац четвертий викласти в такій редакції:
"на місцевому рівні – відповідними підрозділами районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та органами місцевого самоврядування".
Глава держави аргументував свою пропозицію тим, що положення статті 42 Закону, якою визначено органи, на які покладається здійснення інформаційного забезпечення реабілітації інвалідів, потребують приведення у відповідність із Законом України "Про місцеві державні адміністрації".
Згідно зі статтею 1 цього Закону саме місцеві державні адміністрації є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади, а існування "органів виконавчої влади відповідних підрозділів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій" названим Законом не передбачено.