Законопроектом (реєстр. №8469). пропонується визначити організаційно-правові засади протидії торгівлі людьми, основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, повноваження органів виконавчої влади, порядок встановлення статусу осіб, які постраждали від торгівлі людьми та порядку надання допомоги таким особам. Відповідні зміни передбачається внести до Кримінально-процесуального кодексу, Кримінального кодексу, законів "Про імміграцію", "Про соціальні послуги" та "Про соціальну роботу з сім´ями, дітьми та молоддю".
Під час обговорення члени Комітету висловили низку зауважень до положень законопроекту. Було акцентовано увагу й на висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради.
Зокрема, зазначалося, що двома основними елементами протидії торгівлі людьми на практиці є заходи щодо попередження відповідних злочинів та виявлення вчинених злочинів, встановлення та притягнення до відповідальності осіб, які їх вчинили. Питання притягнення до відповідальності винних осіб регламентується нормами кримінального та кримінально-процесуального права, законодавства про оперативно-розшукову діяльність і не може бути предметом закону, який пропонується зазначеним проектом. Що ж стосується превентивних заходів, то слід брати до уваги, що відповідальність за торгівлю людьми передбачена статтею 149 Кримінального кодексу України, який одночасно передбачає відповідальність за вчинення більш як 200 інших злочинів. Якщо для регулювання заходів попередження кожного з них буде прийматися окремий закон, вважають народні депутати, то результатом такої законодавчої політики стане наявність великої кількості окремих законів, які суперечливо і безсистемно регулюватимуть ті чи інші заходи з профілактики злочинності. З огляду на це експерти вважають недоцільним прийняття окремого закону з питань протидії торгівлі людьми. Питання законодавчого регулювання діяльності щодо попередження цього злочину, на їх думку, доцільно вирішити разом з іншими питаннями профілактичної діяльності шляхом розробки і прийняття комплексного закону "Про профілактику злочинності".
На думку членів Комітету, поданий законопроект не має власного достатнього за обсягом предмету правового регулювання, а також містить значну кількість суперечливих та юридично необґрунтованих положень.