Конвенція базується на положеннях Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. Ратифікована Консульська конвенція більш чітко визначає функції консульських посадових осіб, передбачає підвищення рівня їх привілеїв та імунітетів.
Зокрема, Конвенцією встановлено, що консульську установу може бути відкрито на території держави перебування лише за згодою цієї держави. Місцезнаходження консульської установи, її клас, консульський округ, а також будь-які зміни стосовно цього визначаються лише за домовленістю між державою, що акредитує, та державою перебування.
Також, відповідно до Конвенції, для призначення глави консульської установи держава, що акредитує, повинна отримати попередню згоду від держави перебування. Якщо держава перебування відмовляється надати свою згоду, вона не зобов´язана пояснювати причин такої відмови.
Держава, що акредитує, передає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент або повідомлення про призначення глави консульської установи. Після подання консульського патенту держава перебування якнайшвидше видає главі консульської установи екзекватуру.
Згідно із Конвенцією, глава консульської установи може розпочати виконання своїх функцій після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції.
Окрім того, після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати свої функції держава перебування негайно повідомляє компетентним органам консульського округу й вживає всіх необхідних заходів для надання главі консульської установи можливості виконувати свої обов´язки й користуватись усіма правами, перевагами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.
Відповідний законопроект зареєстровано за №0208.