13 грудня 2004 року
Шановні колеги, будемо завершувати.
Я хотів би ще раз наголосити, що сьогодні для основних учасників політичних процесів невигідно приймати бюджет, бо невідомо, які будуть позиції після 26 грудня.
Знову ж хочу підкреслити – за винятком народу і Верховної Ради.
Треба підкреслити, що це найбільший бюджет за історію незалежної України. Але чи можна його назвати найкращим? Збільшення обсягів бюджету відображає поточне зростання обсягів економічного обороту за рахунок зростання цін на товари українського експорту – це перше. І друге – внутрішня інфляція, яка перевищить 10 відсотків у цьому році.
Бюджет зберігає всі недоліки, які були притаманні бюджетному процесу всі ці роки.
Перш за все, він малий, цей бюджет. І не відповідає не лише тим завданням, які має виконувати держава, але й реальним можливостям економіки.
Тут ми говорили про частку бюджетного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Давайте визнаємо, що вона найнижча в Європі. А якщо брати обсяг тіньової економіки, то вона найнижча серед усіх розвинутих країн світу.
У жодній країні не існує стільки можливостей ухилятися від наповнення бюджету, як в Україні. У видатковій частині не підсумовується точний обсяг пільг із бюджетних платежів. Мені здається, що взагалі у нас ця цифра відсутня.
Нещодавно виникла дискусія, хто кого годує. Якщо ми уважно подивимося, то нам треба вирішити проблему справедливого перерозподілу податкового навантаження між регіонами. У нас складається така ситуація, що багаті регіони уникають платежів до бюджету через пільги, а бідні несуть найбільше навантаження. І тому, думаю, сама постановка питання “хто кого годує” швидше лежить у політичній площині, ніж у реальних можливостях.
Ще один резерв – корпоративні права власності держави. Капітал становить понад 33 мільярди гривень, а надходить менше одного відсотка у вигляді дивідендів.
Більше третини портфелю корпоративних прав держави складають підприємства-банкрути, причини банкрутства яких для більшості підприємств виходять за межі управління корпоративними правами. І дивним чином після приватизації ці підприємства починають одразу працювати для тих, хто взяв їх у власність, надзвичайно ефективно.
Нам треба мати точний перелік стовідсотково казенних підприємств, не говорячи вже про обсяги їх капіталу та отримання прибутків.
Ми говоримо, де нам шукати резерви. А планування у нас іде від досягнутого. Скажіть, у нас хто порахував, бо ми на віру сприймаємо, що нам на вугільну галузь потрібно 4 мільярди, на село – більше 8 мільярдів, на оборону – 6 мільярдів. Я не говорю вже про те, що деякі структури фінансуються таким чином, що не можна зрозуміти. Але водночас вони мають підприємства, які можуть самі себе окуповувати і утримувати цілі галузі.
Або давайте подивимося асигнування, які ідуть на забезпечення виконавчої влади. У нас ніхто не підрахував, яка цифра реально потрібна. Якщо подивитися, скажімо, навіть по областях, ми побачимо: іде величезний розкид і приблизно по однакових областях за своїм потенціалом і за своєю структурою.
Ми багато ведемо розмов про профіцит і дефіцит бюджету. Я думаю, що ми не навчились уміло використовувати бюджетний дефіцит. Зараз країни Євросоюзу змагаються за те, щоб у них був дефіцит бюджету 5-6 відсотків. І вимоги Міжнародного валютного фонду допускають таку цифру.
У нас бюджетний дефіцит три відсотки від ВВП. Мені здається, що це той міст, який може поєднати сьогодення з майбутнім, інакше будемо консервувати периферійну роль України, якщо розумно не підійдемо до цього.
Ми, по суті справи, штучно хочемо створити профіцит у нашому бюджеті. Але при цьому повинні зрозуміти, хто більше всього постраждає. Постраждають, ви знаєте, хто – кваліфіковані робітники, інженери, вчені, які підуть знову на ринки торгувати.
Говоримо про те, що треба підтримувати людський, науково-технічний і освітянський потенціал. За рахунок чого ми будемо його підтримувати?
Мені здається, якщо ми хочемо добитися бюджетного профіциту, то за наших умов це є неприродне і шкідливе явище. Таку політику можна було б пропонувати, коли б у нас відчувався перегрів економіки. Але всі спеціалісти стверджують, що не дивлячись на високі відсотки, у нас немає перегріву економіки.
Тому я особисто за те, щоб у нас був розумний бюджетний дефіцит. Зараз можна дискутувати відносно того, що можливі загрози інфляційних тенденцій. Вони дійсно можливі, якщо у нас буде грошова емісія використовуватися, щоб врівноважити доступ в Україну іноземної конвертованої валюти. Тому треба грошову емісію використати для того, щоб збільшити ринковий попит. І, я думаю, що нам потрібно не просто гроші вливати в економіку, а пропустити її через бюджетний обіг. Якщо ми це зробимо, нічого страшного немає. Тим більше, що ми не пов’язані зараз із обмеженнями щодо траншів від міжнародних фінансових інституцій. Тому, мені здається, треба передбачити спрямування додаткових коштів на збільшення доходів малозабезпечених категорій населення і це зменшить внутрішню напругу і надасть можливість зосередитись на реалізації заявлених соціальних зобов’язань.
Я не випадково сказав про Національний банк. Викликає подив стаття 7 проекту бюджету, яка зобов’язує Кабінет Міністрів погасити у 2005 році частину заборгованості перед Національним банком України в сумі 264 мільйони гривень.
Національний банк є однією з найприбутковіших комерційних установ, причому його прибуток формується за рахунок комерційних оборудок із урядом і в бюджет 2005 року закладено надходження від Національного банку 1 мільярд 200 мільйонів гривень, які являють сплату державою своїй власній бухгалтерії відсотків за раніше надані кредити.
Може це й відповідає якимось засадам і теоріям економічної політики, але суперечить здоровому глузду. А українців у відсутності здорового глузду, я думаю, запідозрити не можна. Національний банк здійснює безперервно грошову емісію. Потім позичає ці створені з повітря гроші власній державі, отримуючи величезні прибутки. А держава Україна у боргу перед власним Національним банком чи не більшому, ніж перед іноземними кредиторами. Причому держава більш дисципліновано сплачує так званий борг Національному банку, ніж європейським кредиторам.
Водночас не визначена цифра відрахувань Національного банку в доходну частину бюджету на 2005 рік, хоча добре відомо, що Національний банк фактично займається прибутковими видами діяльності, надає платні послуги комерційним банкам.
У статті 7 має місце паліативний запис, цитую: “Установити, що Національний банк України в 2005 році вносить до Державного бюджету України перевищення кошторисних доходів над кошторисними видатками Національного банку України за 2004 рік”.
Давайте ж будемо нормально працювати.
Є ще один момент: пропорційність фінансових витрат окремих владних інституцій. Для прикладу я взяв, проаналізував: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів, Державний комітет фінансового моніторингу.
Якщо подивитися, вони виконують співставну важливу роль. Так? Однак давайте подивимося: на 2005 рік фінансові витрати Державного комітету по фінансовому моніторингу у 2,5 рази перевищують річні витрати Державної комісії з цінних паперів і в 9,5 раза – Комісії з регулювання ринку фінансових послуг.
Або ще один момент наведу, шановні колеги, як нам можна сьогодні говорити про соціальну спрямованість бюджету. На 2005 рік заплановані витрати на утримання мисливських угідь Державного управління справами і Кабінету Міністрів України у 2,6 рази перевищують заплановані витрати на запобігання дитячій безпритульності. Як нам в сесійну залу йти з такою постановкою питання? Дитяча безпритульність в Україні набула неприпустимих масштабів.
Тому, шановні колеги, нам треба чітко зараз визначитися і виходити з того, що в нас є резерви, у нас є можливість доопрацювати цей бюджет, винести його на розгляд і потрібно приймати бюджет. Але ми повинні виходити з тих загальнодержавних інтересів, які потрібно нам реалізовувати. Потрібно збалансувати позиції і бачення, які сьогодні є в комітетах, фракціях, групах, і вийти на Державний бюджет.
Якщо ми не зрушимо саме в економічній частині, то сподіватися, що у нас запрацює політична система, я думаю, не реально – одне з одним взаємопов’язане.
Ми повинні продемонструвати свою особисту скромність в усіх питаннях. Я маю на увазі претензії до бюджету. Домовимося таким чином: щоб нам доопрацювали цей документ, а ми його повинні розглянути.