Законопроектом (реєстр. №2167) пропонується законодавчо врегулювати правові засади здійснення операцій з довірчого управління фінансовими активами, правові та організаційні основи провадження професійної діяльності з довірчого управління як цивільно-правових відносин, що виникають між довірителем і довіреною особою у зв´язку із здійсненням нею операцій з довірчого управління предметом довірчого управління від свого імені, за рахунок та в інтересах довірителя або вигодонабувача.
Під час розгляду законопроекту народними
депутатами було висловлено низку
зауважень.
Зокрема, йшлося про те, що термін "довірче управління", який є основною правовою категорією проекту не передбачений Цивільним кодексом (Кодекс), главою 70 якого регламентовано процедуру управління майном. Статтею 1029 Кодексу встановлені основні засади управління майном, зокрема, передбачено, що сторонами договору управління майном є установник управління та управитель, а терміну "довірена особа" в розумінні "управитель" Кодекс також не містить.
Крім того, частина третя статті 5 проекту містить положення щодо довірчого управління за наказом, яким планується встановити, що такі види довірчого управління передбачатимуть вчинення довіреною особою дій щодо предмета довірчого управління лише за умови видання довірителем наказу у формі та порядку, передбаченими довірчим договором. На думку народних депутатів, такі дії мають ознаки договорів доручення, щодо яких є відповідні норми глави 68 Кодексу.
На засіданні наголошувалося, що у документі не виконані положення частини другої статті 4 Кодексу, яким встановлено, що у випадку, якщо суб´єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов´язаний одночасно подати законопроект про внесення змін до Кодексу. Таке правило запроваджено саме з метою збереження системності та стабільності цивільних правовідносин.
Частиною сьомою статті 3 проекту передбачено, що довірителями не можуть бути державні унітарні підприємства та господарські товариства, у статутному фонді яких сто відсотків акцій (часток, паїв) належить державі. На думку народних депутатів, "із цього положення випливає потенційна можливість підприємствам, у яких не усі сто, а лише більше п´ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, передавати у довірче управління належне їм майно, керуючись нормами закону, без контролю з боку держави та без необхідності отримання погодження з боку органів державної влади, в управлінні яких вони знаходяться".
Члени Комітету вважають також, що окремі положення проекту "не дають повного висвітлення правових засад здійснення операцій з довірчого управління фінансовими активами, правових та організаційних основ провадження професійної діяльності з довірчого управління, як це встановлено преамбулою". На думку парламентаріїв, "у разі прийняття проекту як закону в поданій редакції, це призведе до колізії відповідних норм та неповноти правового регулювання, оскільки він не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації окремих його положень, як того вимагає принцип правової держави та про неприпустимість чого, зокрема, зверталася увага Конституційним Судом України (справа № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року про відповідальність юридичних осіб)". Наприклад, статтею 11 законопроекту не передбачено порядок ліцензування діяльності компаній з довірчого управління, у статті 18 "Санкції, що застосовуються до компанії з довірчого управління у разі порушення цього закону" не встановлено строк, протягом якого відбувається відповідне порушення, або термін, коли таке порушення виникло або коли про нього стало відомо регулятору.
Під час обговорення були висловлені й інші зауваження.