В Комітеті проаналізовано наявність правових підстав в обґрунтуванні цієї заяви, у зв’язку з чим звернуто увагу на окремі аспекти порушеної проблематики.
Передусім, сказав В.Онопенко,, змістовне наповнення ситуації, про яку йдеться в заяві, лежить виключно у політичній площині і стосується об’єктивних процесів, які перманентно переживає парламент у зв’язку із переформатуванням більшості. Подібна ситуація вже розглядалась Конституційним Судом України, який дійшов висновку, що події у Верховній Раді України 21 січня та 1 лютого 2000 року не порушили принципи Конституції України. (Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі N 1-27/2000 щодо "визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні "Українського дому" від 27 червня 2000 року). Зокрема, у мотивувальній частині Ухвали Суд констатував, що такі процеси мають політико-моральне значення і є елементом політичного процесу. проаналізовано наявність правових підстав в обґрунтування Комітет звернув увагу на окремі аспекти порушеної проблематики.
Отже, підкреслив В.Онопенко, “порушена проблема лежить виключно у політичній площині і не має правового чи юридичного аспекту”.
За його словами, питання щодо легітимності процесу реалізації Верховною Радою України своєї повноважності, у тому числі, схвалюваних нею рішень, розглядалося органом конституційної юрисдикції у різних аспектах цієї проблеми (Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року у справі за конституційним поданням Президента України щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України; Рішенні від 17.10.02 у справі № 1-6/2002 щодо повноважності Верховної Ради України). Відповідно до духу і змісту Конституції України кваліфікаційною вимогою для визнання засідання народних депутатів України пленарним засіданням Верховної Ради України є присутність на ньому такої кількості парламентаріїв, яка є достатньою для прийняття рішення вищим законодавчим органом держави.
В.Онопенка наголосив, що, згідно позиції Суду, повноваження парламенту реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Натомість неучасть певної частини депутатського корпусу у пленарному засіданні, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17.10.02 у справі № 1-6/2002 щодо повноважності Верховної Ради України, не становить загрози легітимності прийнятих Верховною Радою України рішень.
Комітет вважає, зазначив В.Онопенко, що Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування не менше тієї кількості народних депутатів України, яка, згідно з Конституцією України, необхідна для прийняття відповідного рішення.
Зокрема, Суд зазначив, що закони, постанови та інші акти, які під час голосування на пленарних засіданнях Верховної Ради України були підтримані встановленою більшістю голосів від її конституційного складу, вважаються прийнятими.
Таким чином, підкреслив В.Онопенко, національна правова доктрина стверджує презумпцію легітимності ухвалених парламентом рішень. Протилежне може бути констатовано лише органом, уповноваженим Основним Законом України здійснювати функцію конституційного контролю. Відтак будь-які припущення щодо нелегітимності результатів роботи Верховної Ради України, ухвалених більшістю від конституційного складу парламенту, є за відомо неправомірними і юридично некоректними.
Як зазначив Конституційний Суд України у частині четвертій Рішення від 17.10.2002 р. щодо участі народних депутатів України у прийнятті Верховною Радою України рішень, у разі, коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів не брали участь у голосуванні, а неучасть певної кількості народних депутатів України у голосуванні не є складовою процесу прийняття рішень Верховною Радою України.
Як підкреслив голова Комітету “З вищенаведеного випливає єдиний об’єктивний висновок про безумовну легітимність рішень Верховної Ради України, за які проголосувала визначена Основним Законом України більшість парламенту, незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі у голосуванні. Таким чином, неучасть у голосуванні певної кількості народних депутатів України, яка є меншою від передбаченої Конституцією України кількості парламентаріїв, наділених правом спільно реалізовувати повноважність парламенту, не може бути перешкодою для прийняття рішень Верховною Радою України”.
Важливо підкреслити, сказав В.Онопенко, що легітимність ухвалених парламентом рішень залежить від дотримання ряду процедурних вимог, які полягають, по-перше, у необхідності прийняття парламентських актів під час спільного зібрання народних депутатів України, яке має відбуватися у формі пленарного засідання, по-друге, засідання має відбуватися під час конституційно визначеного періоду – сесії.
Аналіз практики ухвалення Верховною Радою України рішень протягом вересня-жовтня 2004 року, вважають члени Комітету, свідчить про дотримання парламентом усіх умов, які забезпечують легітимність прийняття рішень вищим законодавчим органом держави. Зокрема, пленарні засідання проводилися у визначений час, у визначеному місці і за встановленою процедурою.
Питання щодо наявності підстав для відкриття, закриття, вирішення питань організації роботи парламенту, у тому числі голосування, відзначив В.Онопенко, становить компетенцію головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України. Повноваження щодо відкриття пленарного засідання здійснюється головуючим на засіданні парламенту відповідно до статті 3.1.6 Регламенту Верховної Ради України, яка передбачає, що засідання відкривається і проводиться, якщо на ньому присутня кількість депутатів необхідна для прийняття рішення.
“Кількість парламентаріїв визначається відповідно до результатів електронної поіменної реєстрації. Таким чином, саме головуючий наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання щодо дотримання вимог Регламенту Верховної Ради України, що обумовлюють легітимність пленарного засідання, зокрема, і питання кворуму”, - сказав В.Онопенко.
За його словами, стосовно перенесення пленарних засідань з 19 по 22 жовтня 2004 року на період з 7 по 10 грудня цього ж року “слід зазначити, що усі пропозиції народних депутатів України щодо організації роботи парламенту, зокрема, проведення пленарних засідань Верховної Ради України, вирішуються відповідно до статті 2.4.4 Регламенту Верховної Ради України шляхом внесення проекту відповідної постанови та статті 91 Конституції України. Відповідно до статті 2.4.4. Регламенту Верховної Ради України питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради України можуть розглядатися в іншій, ніж передбачена в ньому послідовність, відкладатися, змінюватися чи виключатися з порядку денного за рішенням Верховної Ради України”.