Зокрема, згідно з Конвенцією, реєстрації в Договірних Державах підлягають:
посвідчені заповіти, пред´явлені нотаріусу, державному органовічи будь-якій особі, які за законом цієї Держави мають право реєструвати їх, а також інші заповіти, передані на зберігання органові чи особі, які вповноважені законом приймати такі заповіти на зберігання, коли при цьому складається офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання;
власноручно складені заповіти, передані на зберігання нотаріусу, державному органові чи будь-якій особі, які за законом цієї Держави мають право приймати їх на зберігання, при цьому офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання не складається, якщо закон дозволяє таку передачу. Заповідач має право відмовитися від реєстрації заповіту, якщо зазначений закон не забороняє такої відмови.
Також відповідно до документа, відкликання, скасування та інші зміни до заповітів, зареєстрованих відповідно до цієї статті, також підлягають реєстрації, якщо їх складено за формою, яка вимагає обов´язкової реєстрації згідно з попереднім пунктом.
Окрім того, будь-яка Договірна Держава може виключити зі сфери застосування цієї статті заповіти, що передаються на зберігання до органів збройних сил.
Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію з такою заявою до статті 3 Конвенції:
"Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції національним органом для виконання в Україні функцій, передбачених цією Конвенцією, є Міністерство юстиції України".
Відповідний законопроект зареєстровано за №0175.