На
засіданні Комітету було розглянуто два законопроекти: про внесення зміни до статті 74 Закону
"Про Конституційний Суд України"
(щодо врегулювання правовідносин, що виникли внаслідок дії акта, визнаного неконституційним) (реєстр.
№5323) та про внесення зміни до статті 73 Закону "Про Конституційний
Суд України" (щодо рішення у справах про конституційність актів) (реєстр. №5323-1).
За словами голови Комітету С.Міщенка, основною метою законопроектів є "необхідність запровадження в чинному законі норм стосовно надання права Конституційному Суду при прийнятті рішення про неконституційність тих чи інших нормативних актів уточнювати, яка з редакцій такого акту є чинною".
Законопроектом №5323 пропонується надати запропонованій новелі імперативного характеру, виклавши її у вигляді доповнення до статті 74 Закону "Про Конституційний Суд України". Проектом №5323-1 нову норму передбачається включити у вигляді доповнення до статті 73 Закону "Про Конституційний Суд України", яка має назву "Рішення у справах".
За загальним змістом експертних висновків, що надійшли до Комітету з Міністерства юстиції, Верховного Суду, Інституту законодавства Верховної Ради, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького, положення законопроектів не повною мірою узгоджуються з відповідними нормами ст.ст. 150 і 152 Конституції України.
Зокрема, Міністерство юстиції зазначає, що законодавством України не передбачено повноважень Конституційного Суду щодо вирішення питання чинності нормативно-правових актів, які не були предметом розгляду Конституційного Суду щодо їх неконституційності, а обов`язок щодо вжиття заходів, пов`язаних із забезпеченням виконання, зокрема, рішення Конституційного Суду покладається на відповідного суб`єкта нормотворення.
Під час обговорення члени Комітету звертали увагу на те, що в Рішенні Конституційного Суду від 14.12.2000 року (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зазначається, що обов`язок Верховної Ради щодо виконання рішення Конституційного Суду полягає у тому, щоб згідно конституційно встановленою законодавчою процедурою для забезпечення належної реалізації закону внести відповідні зміни до нього у зв`язку з визнанням неконституційними окремих положень.
Інститут законодавства Верховної Ради, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького звертають увагу на те, що запровадження запропонованого законопроектами нововведення наділятиме Конституційний Суд невластивими йому функціями нормотворення, що прямо суперечить встановленим Конституцією України засадам конституційного судочинства.
Верховний Суд у своєму висновку зазначає, що законопроекти є неприйнятними, оскільки порушують конституційну процедуру прийняття законів чи внесення змін до них, що не узгоджуються зі статтею 150 Конституції України, якою визначено виключний обсяг повноважень Конституційного Суду.
Члени Комітету акцентували увагу й на тому, що Конституційний Суд у своєму листі на ім`я Голови Верховної Ради також звертає увагу на труднощі, що виникають внаслідок розгляду Конституційним Судом законів, якими вносяться зміни до інших законів України.
Зокрема, на думку Конституційного Суду, "в разі скасування (визнання неконституційною) норми про внесення змін до іншого закону, повинна діяти норма у редакції, що існувала до внесення змін. Проте, як зазначає Конституційний Суд, в офіційних електронних базах зазвичай вказується лише про втрату чинності норми, до якої вносилися зміни. Таким чином, створюється "технічна законодавча прогалина", не пов`язана з рішенням Конституційного Суду, що нівелює діяльність останнього щодо недопущення внесення неконституційних законодавчих змін".