Прийняття зазначеного законопроекту обґрунтовується тим фактом, що в країні почав функціонувати інститут приватної власності і держава здійснює захист такої власності. Крім того, власники будівель і споруд користуються й іншими послугами загально громадського характеру – забезпечення протипожежних заходів, утримання транспортної інфраструктури, інженерних мереж, благоустрою тощо.
Як правило, зазначає автор проекту, народний депутат Анатолій Матвієнко, подібні послуги надаються на місцевому рівні й таке надання безпосередньо обумовлено повноваженнями органів місцевого самоврядування. Однак для належного забезпечення цих повноважень у них не вистачає коштів. Отже, запровадження такого податку як місцевого викликано необхідністю зміцнення власних джерел фінансування органів місцевого самоврядування.
Законом України “Про систему оподаткування” від 1991 року було передбачено існування податку на нерухомість. Однак до цього часу його не запроваджено.
Важливою для розуміння ідеї появи податку саме на будівлі і споруди, а не на нерухомість, наголошує автор, є та обставина, що земельні ділянки як об’єкти власності вже оподатковуються відповідно до положень окремого закону. Тобто поняття нерухомості, яке у загальному розумінні включає й землю, не можна використовувати для означення цього податку. Інакше виникає проблема подвійного оподаткування або специфічного трактування цього терміну, яке не збігається з існуючими мовними нормами і реаліями. У розумінні ж цього законопроекту, терміном будівлі і споруди, власне, охоплюється вся нерухомість за винятком землі.
Податок на будівлі та споруди пропонується запровадити на місцевому рівні і зараховувати надходження від цього податку до відповідних місцевих бюджетів. Платниками податку є власники та користувачі об’єктів нерухомості: будівель та споруд. Від оподаткування даними податком звільняються категорії об’єктів нерухомості, а не категорії платників податку, що дозволяє забезпечити рівні умови оподаткування та зменшити простір для зловживань. Задля захисту осіб – власників і користувачів невеликих житлових будинків (приміщень), передбачається запровадити мінімальний платіж за такі об’єкти у розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рік.
Встановлюється також пороговий мінімум площі житлового будинку, з досягненням якого застосовується ставка оподаткування в залежності від ринкової вартості житла. Його розмір базується на середніх показниках забезпеченості житлом в Україні. При чому, рівень цього мінімуму (21 кв. м та 40 кв. м на особу в залежності від категорії населеного пункту) вищий за норми житлової площі на 1 особу, встановлені статтею 47 Житлового кодексу України (13,65 кв. м на 1 особу).
Базою оподаткування податком на будівлі та споруди є ринкова вартість об’єкту нерухомості. Такий підхід дозволить справедливо оцінювати окремі об’єкти нерухомості, а отже сприятиме принципу прогресивного оподаткування.