Обговоривши нагальні питання розвитку соціально-культурної сфери України у контексті триваючої приватизації державної власності та реформування відносин власності на селі, народні депутати наголосили, що наявність багатьох невирішених проблем і допущених прорахунків, зумовлених як об‘єктивними, так і суб‘єктивними факторами.
За словами голови комісії Валентини Семенюк, на початку періоду приватизації законодавство не містило чіткого визначення права, на якому такі об‘єкти передавалися покупцям об‘єктів приватизації. В результаті цього склалася ситуація, коли соціально важливі і найбільш привабливі об‘єкти були приватизовані в складі цілісних майнових комплексів підприємств і стали їх власністю. У результаті підприємства самостійно вирішують питання їх подальшого функціонування, в тому числі і продажу без збереження профілю діяльності.
Приватизаційні процеси в галузях промисловості суттєво вплинули на забезпечення соціальними послугами їхніх працівників. Так, у галузях легкої та текстильної промисловості втрачено більше 50% об‘єктів соціальної сфери. Підприємства металургійної та гірничодобувної промисловості втратили 44% санаторіїв-профілакторіїв, 25% дитячих оздоровчих таборів, 33% палаців культури.
Значною проблемою, вважають члени комісії, залишається питання використання гуртожитків та будинків для малосімейних, які належать приватизованим підприємствам. Велика кількість цього житлового фонду під час приватизації була включена до статутних фондів даних підприємств всупереч вимогам законодавства про передачу їх до комунальної власності територіальних громад. Непоодинокі випадки перепрофілювання гуртожитків, передачі їхніх приміщень в оренду або в заставу, продажу будівель гуртожитків та наступного виселення їхніх мешканців на порушення Конституції України (ст.47).
Особливо складною є ситуація з об‘єктами соціально-культурної сфери на селі, які практично були втрачені в результаті аграрної реформи. Станом на 01.01.2004 р. лише 3% сільських населених пунктів забезпечено дільничними лікарнями, 10% - амбулаторно-поліклінічними закладами, 55% - фельдшерсько-акушерськими пунктами, 29% - дошкільними закладами, 61% - клубами та будинками культури.
На думку народних депутатів, основними причинами, які зумовили такий стан, є відсутність концепції розвитку соціально-культурної сфери держави в цілому та окремих регіонів з урахуванням їх особливостей на сучасному етапі, недостатність правового забезпечення для створення дієвого механізму збереження об‘єктів цієї сфери в умовах приватизації, дефіцит коштів місцевих бюджетів на їх утримання та функціонування, а також незначні обсяги фінансової допомоги з боку держави на ці цілі.
З метою подолання негативних тенденцій у соціально-культурній сфері держави, спричинених процесом зміни форми власності суб‘єктів господарювання та створення умов для подальшого її розвитку, члени комісії вважають, що для уряду-пріоритетним напрямком роботи має стати розробка в найкоротший термін Державної комплексної програми збереження і подальшого розвитку об‘єктів соціально-культурного призначення із забезпеченням відповідного бюджетного фінансування;