Конвенцією, яка була укладена 5 жовтня 1961 року в рамках Гаазької Конференції з міжнародного приватного права і учасницями якої є 41 держава світу, визначаються основні вимоги до форми заповітів, що укладаються в державах з різними правовими системами. Згідно з документом, будь-яка держава, яка не була представлена на зазначеній Гаазької конференції, може приєднатися до цієї Конвенції після набрання нею чинності.
Закон передбачає приєднання до Конвенції із певними застереженнями. Зокрема, стосовно того, що "Україна залишає за собою право визначати місце постійного проживання заповідача згідно із законом суду (lex fori)" (стаття 9 Конвенції). Також, "Україна залишає за собою право не визнавати заповіти, вчинені громадянами України в усній формі, крім як за виняткових обставин" (стаття 10 Конвенції). Окрім того, "Україна залишає за собою право не застосовувати цю Конвенцію до будь-яких положень заповітів, які, згідно із законодавством України, не стосуються спадкування"(стаття 12 Конвенції).
Відповідний законопроект зареєстровано за №0145.