Мені приємно вперше бачити таку кількість представників зарубіжних засобів інформації української діаспори, які розповсюджують у світі інформацію про Україну. Несуть співвітчизникам за кордоном слово правди про нашу державу, її працелюбний і талановитий народ, про все, чим ми можемо пишатись і що маємо ще перебороти.
Оскільки ви продукуєте інформацію виключно в інтересах її споживачів, я вважаю, що ваша залежність від тих, хто читає, слухає, дивиться, а відтак і платить за отриману інформацію є чи не єдиною прийнятною формою залежності ЗМІ від суспільства. Всі інші форми залежності - є свідченням рівня демократії у кожній країні.
Дискусії навколо проблеми свободи слова в Україні точаться не один рік. На міжнародному рівні і на рівні суспільному. Міжнародна спільнота здебільшого робить закиди українській владі щодо:
обмеженого доступу опозиції до загальнонаціональних електронних ЗМІ;
концентрації ЗМІ в руках кількох політичних і бізнесових структур;
тиску провладних структур на непідконтрольні їм ЗМІ, а також застосування "ручного управління" до залежних від влади ЗМІ.
Цими та іншими проблемами переймається і Верховна Рада України, коли розглядає кожного разу мас-медійні законопроекти. Згідно міжнародним нормам та Конституції України, як ви певне знаєте, свобода слова визначається як право кожного вільно збирати, зберігати, виробляти, використовувати і поширювати інформацію. Так от, на сьогодні в Україні згідно чинного законодавства в основному забезпечено право ЗМІ мати вільний доступ до інформації. Забезпечується також в основному і відкритість роботи виконавчої, представницької та судової гілок влади. Інша справа, окремі державні установи, організації та посадові особи неадекватно реагують на інформаційні запити журналістів, ігнорують їх, а то й вдаються до неправових методів впливу.
Важливим компонентом сутності свободи слова є можливість вільно виробляти (продукувати) інформацію. Тут слід аналізувати умови, в яких працюють ЗМІ. Як відбувається їхня реєстрація, наскільки об‘єктивною є податкова політика держави щодо ЗМІ, оскільки у такий спосіб регулюється економічна діяльність мас-медіа. Чи забезпечується державою належний рівень доступу до друкованих і електронних засобів виробництва тощо.
Хочу зазначити, що в Україні, відповідно до законів "Про друковані засоби масової інформації" та "Про телебачення і радіомовлення", прийняті ще в 1993 році, ліцензуванням друкованих ЗМІ займається відповідний державний комітет, а аудіовізуальних – Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Це позавідомчий конституційний державний орган, який формується Президентом України і парламентом на паритетних засадах. Серед країн СНД Україна однією з перших створила європейського типу таку незалежну структуру.
Саме завдяки цьому на сьогодні ми маємо 11 загальнонаціональних телевізійних мереж, 3 загальнонаціональні радіомережі, 14 регіональних радіомереж і з десяток регіональних телемереж. Це ті ТРО, які здійснюють мовлення на кілька областей. Загалом же в Україні діють 382 ефірні, 272 кабельні, 17 супутникових, 16 – ефірно-кабельних телерадіокомпаній. Є ще 386 ТРО, які розповсюджують свої радіопрограми проводовою мережею. Дротовою, так би мовити, яка від стовпа - до стовпа, від села – до села несе радіосигнали місцевих і загальнонаціональних радіостанцій.
Статистика переконлива, однак недосконала технічна база, відсутність цифрового мовлення і належної кількості сучасних телеприймачів не дозволяє сказати, що наші громадяни мають можливість приймати всю світову телевізійну програмну палітру. У великих містах – для колективного прийому транслюється до 20 телерадіопрограм. У середніх за чисельністю населення –10-15. У райцентрах – 5-8 програм. Селяни мають змогу бачити і чути в основному 3-5 програми. Варто також зазначити, що через фінансову скруту ми по-суті втратили середньохвильове і короткохвильове мовлення. Якраз той ресурс, який поширюється далеко за межами України. Зараз поступово ситуацію виправляємо, але ще не один рік доведеться опановувати ці діапазони.
Цікавою є картина і в середовищі друкованих ЗМІ. Так, усього в Україні зареєстровано, як вам, певне, уже казали, 19400 організацій. Однак друкують свої видання лише 5250. З них – 4850 – передплачуються читачами. Ще років з 5 тому – всі переймались дефіцитом паперу. Нині ж, як на мене – існує дефіцит читацьких симпатій. Забагато одноманітних щоденних видань, замало – аналітичних, культурологічних, краєзнавчих. Звісно, немає проблеми з політичними часописами, однак справжніх громадських органів ЗМІ, як друкованих, так і електронних нам створити ще не вдалося. Закони є, матеріально-технічна база – є, мало хто бажає ризикувати, вкладаючи кошти саме у таку форму інформаційної діяльності.
Посутнім для України все ще залишається мовне питання. Тут дається взнаки російськомовна спадщина. Причому, за попередні століття хоч і розвивалось українське письменство, однак його вторинність завжди була очевидною.
Невиправдано високий відсоток російськомовних телерадіокомпаній. Нещодавно наша Національна рада спробувала було розв‘язати мовну проблему, однак зробила це, як завжди – невиразно і сумбурно. У результаті – багато хто сприйняв це рішення, як наступ на російську мову. В даний час – воно не виконується, але й не переглядається. Своє слово з цього приводу має сказати і Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
Тривалий час переймаємось ми і можливістю мовлення наших телерадіокомпаній в країнах з компактним проживанням української діаспори. Щось робимо у Москві, Тюмені, співпрацювали один період з телерадіокомунікаційними організаціями Молдови, однак для повноцінного мовлення у держави на це не вистачає коштів, а приватні компанії – вважають таке мовлення збитковим. Користуючись нагодою, хочу запропонувати бажаючим з вас співпрацю з парламентською інформаційною мережею: інтернет виданням, газетою "Голос України", телепрограмою "Рада". Особливо нам бажано розповсюджувати свої інформаційні повідомлення і програми в країнах далекого зарубіжжя. Там, як ніде інше вразливо сприймається кожна неприємна інформація про Батьківщину. Одне слово, поле для нашої спільної інформаційної діяльності – ще не оброблене. Тому всі ваші пропозиції, поради, рекомендації ми готові уважно вивчити і позитивно відреагувати на будь-яке конструктивне ваше звернення.
Сподівають ваш семінар, сприятиме саме цьому.