Сто сорок три роки тому відбулася подія, яка сколихнула душі всіх українців. З далекого Петербурга на останній спочинок на високій дніпровській кручі повернувся Поет і Пророк – духовний батько України – Тарас Шевченко.
У ті дні від підневільного сну пробудилась уся Україна. Придушене кріпацтвом суспільство усвідомило себе соборною духовною спільнотою. Перед Україною – її інтелектуальною і мистецькою елітою – окреслювалася перспектива обрання шляху до волі й заможного життя.
Генiй Тараса Григоровича Шевченка осяяв Україну на довгi вiки. Його "Кобзар" - це духовна Конституцiя України, заклик до єднання всiх сущих на цiй благословеннiй землi.
Шевченко любив Україну, любив до болю і хотів бачити в ній вiльну землю вiльних людей. Вiн жив i боровся в iм‘я тієї України, яка скине кайдани, яка не знатиме неволi, яка увiйде колись незалежною до вiльної сiм‘ї європейських народiв.
Його iдеалом була справедливiсть, його героєм - Джордж Вашингтон з "праведним" законом.
Одна з найсокровенніших мрій Кобзаря збулася. Але хiба сьогоднi ми вже можемо стверджувати, що виконали всi його заповiти?
Нi. Нам ще треба довго йти до Шевченка, до втiлення його iдеалiв на своїй землi.
Йти до Шевченка - не означає повертатися назад, у ХIХ-те століття, часи поневолення i кріпацтва. Сила Шевченкова полягає в тому, що він завжди вищий за епоху. Вiн зве вперед, закликає утверджувати Україну як вiльну, соборну, справедливу, процвiтаючу, демократичну державу.
Ідеали Шевченка становлять суть, серцевину української нацiональної iдеї.
Йдеться не про те, щоб вишукати якусь магiчну формулу, здатну вирiшити одразу усі нашi проблеми. Таких формул, мабуть, немає.
Але й жити без нацiональної iдеї - чи, якщо хочете, нацiональної мрiї - великий європейський народ теж не може.
В нацiональній iдеї має знайти вияв історичне покликання нації, сенс буття народу, його генетичний код.
Українську національну iдею, як на мене, можна укласти у кiлька простих, але дуже важливих iстин:
доля кожної людини, що живе на цiй землi, нерозривно пов'язана з долею народу. Подiлена, розколота, розпорошена нацiя не зможе вистояти в штормових випробуваннях бездуховної глобалiзацiї і розвiється на вiтрах iсторiї;
державнiсть, побудована на засадах справедливостi i демократiї, є запорукою iснування i процвiтання народу;
патрiотизм, заснований на повазi до iсторiї, на любовi до рiдної землi, до української мови i культури, є джерелом нацiональної єдностi;
соцiальна справедливiсть, рiвнiсть усiх перед законом, увага до потреб простої людини, невiдчуження держави вiд людей - основа суспільної згоди і народно-політичного консенсусу;
заможні й радісні люди - багата, сильна i процвiтаюча держава. Демократiю неможливо побудувати в країнi жебракiв. Заможний народ - основа демократiї.
Нам ще треба виконати заповiт Шевченка i об'єднати Україну - вiд святої Тарасової гори - до чернiгiвських лiсiв, донецьких степiв, кримських виноградникiв, карпатських гiр.
Об'єднати людей рiзних нацiональностей, релiгiй, полiтичних поглядiв - щоб не дивилися один на одного, як на ворога чи конкурента, що відбирає щось у ближнього.
З Шевченкових часiв люди звикли бачити в державі гнобителя i визискувача, ворожу силу, що розкрадає народнi багатства.
Ми повиннi докорiнно змiнити характер держави - не люди для держави, а держава для людей.
Демократична держава має гарантувати своїм громадянам справедливу зарплату, гiдну пенсiю, здорове довкiлля, доступну охорону здоров'я, особисту безпеку, майбутнє дiтей через високоякiсну освiту.
Держава повинна пiдтримувати українську культуру i мову, розвиток науки, оберігати духовність.
Тiльки така держава стане державою народу – втіленням ідеалів і мрій Великого Кобзаря.