Голова Верховної Ради України Олександр Мороз звернувся до Конституційного Суду України із проханням надати роз`яснення Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України).
Текст листа:
«Відповідно до пунктів 3 і 4 параграфу 57 Регламенту Конституційного Суду України та згідно з пунктом 4 частини другої статті 88 Конституції України прошу надати роз´яснення Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України).
Потреба в роз´ясненні зазначеного Рішення викликана його неоднозначним розумінням у зв´язку з виданням Указу Президента України від 5 червня 2007 року № 497/2007 "Про призначення позачергових виборів до Верховної Ради України у зв'язку з неповноважністю Верховної Ради України та достроковим припиненням її повноважень" (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 675/2007 від 31 червня 2007 року) з посиланням на вищезазначене Рішення Конституційного Суду України.
Однак, згаданим Рішенням Конституційного Суду України передбачено, що положення частини другої статті 82 Конституції України стосовно умов повноважності Верховної Ради України у взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 79 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України є повноважною, тобто правомочною приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження, за умов обрання не менш як двох третин від її конституційного складу і складення новообраними народними депутатами України присяги. Ця конституційна вимога є умовою повноважності Верховної Ради України протягом всього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкриття її першого засідання першої сесії. У мотивувальній частині цього Рішення Суд висловив також і таку позицію, що у разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж триста народних депутатів України, діяльність Верховної Ради України має бути зупинена до складення присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів України.
Президент України, на наш погляд, довільно інтерпретував Рішення Конституційного Суду від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, оскільки в Указі від 5 червня 2007 року № 497/2007 "Про призначення позачергових виборів до Верховної Ради України у зв´язку з неповноважністю Верховної Ради України та достроковим припиненням її повноважень" йдеться не про тимчасове зупинення діяльності Верховної Ради України (як того вимагало б виконання Рішення Конституційного Суду України відповідно до частини другої статті 150 Конституції України), а про дострокове припинення повноважень єдиного законодавчого органу України.
Розглядаючи питання щодо роз´яснення правової позиції Конституційного Суду України, висловленої в Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, слід зважати, на наш погляд, на політико-правовий контекст Закону України від 8 грудня 2004 року №2222, яким внесено зміни до Конституції України, що набрали чинності 1 січня 2006 року. Ці зміни спрямовані на перехід до парламентсько-президентської форми правління та відповідне удосконалення моделі влади у контексті модифікації існуючої політико-управлінської системи на більш ефективну. До того ж, на даному етапі державотворчого процесу при визначенні управлінських ролей складових політичної системи та гілок влади впроваджено нову систему "парламентська коаліція більшості — коаліційний уряд". Адже управлінська система "парламентська більшість — уряд", як свідчить історичний досвід розвинутих демократій, найбільш органічно відповідає такій формі правління, як парламентська держава. Саме у таких демократичних системах поряд з такими владними суб´єктами, як народ, парламент, парламентська коаліція більшості, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, Верховний Суд тощо, відповідну провідну роль у політичному процесі (в рамках досягнення суспільного консенсусу) відіграють політичні партії, парламентські фракції політичних партій, парламентська коаліція більшості та опозиційна парламентська коаліція або парламентська меншість.
Загальновідомо, що найефективнішим засобом проти узурпації влади є збереження відчутної конкурентності провідних політичних груп, постійна циркуляція в інформаційному просторі альтернативних позицій. Громадянське суспільство у цьому разі достатньо легко може висловити своє невдоволення силами, яким воно делегувало владу, підтримавши іншу сторону в політичному конфлікті. Саме на збереження ефективної політичної конкуренції, що унеможливило б узурпацію влади, спрямована дія політичних механізмів, за допомогою яких сили, що отримали часткову підтримку народу, здатні ефективно блокувати зловживання владою.
Отже, розподіл влади (у тому числі між державою та іншими публічними інституціями), а також система норм, що закріплюють та надають додаткової дієвості політичним механізмам, спрямованим проти узурпації влади, забезпечують можливість народу наділяти владою ті сили, програма діяльності яких видається йому найбільш адекватною до його потреб.
Відповідним чином у оновлених конституційних положеннях (крім статті 82, редакція якої у частині умов повноважності Верховної Ради України не змінювалася) закріплені значення, роль інститутів влади, інших публічних утворень та обсяг їх повноважень із функціональними областями управлінської відповідальності. До того ж, на конституційному рівні визначено засади особливостей правової природи, статусу та функціонування такого нового для України утворення, як парламентська коаліція. Саме їй за Конституцією України належить провідна роль у політичному процесі та надані відповідні повноваження щодо формування складу Кабінету Міністрів. Тут варто наголосити на нетотожності таких понять і явищ, як "більшість" (стаття 91) і "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України" (стаття 83), що не враховано у Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002. Зокрема, у контексті реалізації приписів статті 91 Конституції України алогічною вбачається така позиція "у разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж триста народних депутатів України, діяльність Верховної Ради України має бути зупинена до складення присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів України", якщо при цьому є парламентська коаліція, що взяла на себе політичну відповідальність і налічує від 226 до 299 народних депутатів. За такого підходу, що міститься у зазначеному Рішенні, фактично нівелюється сама ідея конституційної реформи щодо впровадження нової системи "парламентська коаліція більшості — коаліційний уряд" та "автономного" функціонування парламентської коаліції як суб´єкта узгоджених політичних рішень і реалізації нею відповідних конституційних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з огляду на пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 4 грудня 2004 року №2222, згідно з яким конституційний склад Верховної Ради України у кількості 450 народних депутатів України обирався у 2006 році на засадах пропорційної системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону, просимо роз´яснити, як має виконуватися Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 щодо тимчасового зупинення діяльності Верховної Ради України (у разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж триста народних депутатів України) до складення присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів України та якими є юридичні механізми зупинення такої діяльності і поновлення повноважного складу парламенту.
Зазначене Рішення Конституційного Суду України не дає, на наш погляд, також однозначної відповіді на такі питання:
1) як мають реалізовуватися в контексті цього Рішення положення частини першої статті 90 та частини четвертої статті 83 Конституції України щодо строку припинення повноважень Верховної Ради України, в тому числі і під час дії воєнного чи надзвичайного стану; положення частини третьої статті 81 Конституції України щодо строку припинення повноважень народного депутата України; положення пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України щодо затвердження протягом двох днів (з моменту звернення Президента України) указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
2) якщо діяльність парламенту зупинена, то де має складатися присяга народних депутатів України. Як відомо, відповідно до частини першої статті 79 Конституції України народні депутати України перед вступом на посаду складають перед Верховною Радою України присягу, і, відповідно, повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги (частина п´ята цієї ж статті Конституції України);
3) хто і в якому порядку (з огляду на відсутність у Конституції та законах України інституту саморозпуску парламенту, що випливає із зазначеного Рішення Конституційного Суду України, а також на те, що законодавчо не визначено механізм призначення позачергових виборів саме у цьому випадку) у разі неможливості відновлення повноважності парламенту відповідного скликання може встановлювати юридичний факт неповноважності Верховної Ради України та призначати позачергові вибори народних депутатів України.
З огляду на політичну ситуацію в Україні, прошу надати роз´яснення невідкладно».