У понеділок, 19 травня, в сесійній залі Верховної Ради України відбулися парламентські слухання на тему: "ЕПІДЕМІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ".
Вступним словом слухання відкрив Голова Верховної Ради України Володимир ЛИТВИН.
Було б несправедливо, сказав він, стверджувати, що проблемам туберкульозу в Україні не приділяється уваги. Королеві хвороб, як його часто називають, в національному законодавстві присвячено спеціальний закон, цю кваліфікує недугу як соціально небезпечну. Указом Президента України затверджено Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз.
Прийнято ряд урядових і відомчих нормативно-правових актів, вжито заходів для кращого забезпечення хворих специфічними лікарськими засобами тощо. Однак ситуація ще далека від благополучної, що й спонукало нас розглянути її на парламентських слуханнях.
В.ЛИТВИН зазначив, що в Україні 80 відсотків від загальної кількості хворих на туберкульоз - особи, які знаходяться за межею бідності, а половина -найбільш соціально вразливі: безпритульні, алкоголіки, жебраки, наркомани. Поширена ця хвороба і в місцях позбавлення волі. Великих коштів і зусиль, продуманого підходу потребує вирішення питань соціального захисту та адаптація хворих на хронічні форми туберкульозу. Їх оздоровлення в умовах санаторію, забезпечення ізольованим житлом тощо.
Гадаю, шановні колеги, звернувся головуючий до зали, ви погодитесь, що головне не в констатації труднощів, у нестачі коштів, у недоліках в роботі, хоча, зрозуміло, і цього ми не обійдемо під час парламентських слухань. Треба ще й формувати думку навколо небезпеки, яку несе всім нам наступ туберкульозу. Добитися, що б на всіх рівнях влади зрозуміли: охорона здоров'я - це системна і повсякденна складова життєзабезпечення як нації, так і кожної конкретної людини, один із найважливіших інструментів соціальної і міжнародної безпеки, найвищий пріоритет у цивілізованих країнах.
Будуючи демократичне, соціально орієнтоване суспільство, ми повинні добитися, щоб проблеми охорони здоров'я стали головною турботою владних структур на всіх рівнях і в усіх ланках.
Стабільне та ефективне функціонування цієї системи в адекватному її фінансуванні - головне. Як і в гарантіях надання якісної медичної допомоги, насамперед соціально незахищеним верствам населення. У реальній пріоритетності профілактики, наполегливій і цілеспрямованій санітарно-освітній роботі, а також у вихованні відповідальності кожного громадянина за своє власне здоров'я.
Доповідав на слуханнях державний секретар Міністерства охорони здоров'я України Юрій ПОЛЯЧЕНКО. Співдоповідали: голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства Микола ПОЛІЩУК і директор Інституту фтизіатрії та пульмонології Академії медичних наук України Юрій ФЕЩЕНКО.
У доповіді й співдоповідях зазначалось, зокрема, що в Україні в цілому сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів з метою недопущення масового поширення захворювань на туберкульоз. Прийнятим 5 липня 2001 року Законом України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" створено належне правове поле, затверджено низку інших важливих нормативно-правових актів, у тому числі відповідна Національна програма. Впродовж декількох останніх років у Державному бюджеті України окремим рядком передбачається виділення коштів на закупівлю протитуберкульозних препаратів і вакцини.
Незважаючи на це, у нас зберігається загрозлива тенденція зростання захворюваності на туберкульоз, яка щорічно збільшується майже на 10% і в середньому по країні становить майже 70 випадків на 100 тис. населення, що в 10-12 разів перевищує показники розвинених країн. А в деяких південно-східних областях (Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Одеська) зазначений показник сягає 80-110 випадків на 100 тис. населення. Високою залишається й смертність від туберкульозу. За останні 11 років вона зросла з 8 до 20 випадків на 100 тис. населення, а в деяких регіонах вона майже удвоє вища. Узагальнюючи статистичні дані, можна стверджувати, що в Україні щодня реєструються 82 нових випадки захворювання на туберкульоз, а 30 хворих помирають. За рік від туберкульозу гине близько 10 тисяч наших співвітчизників.
Основними причинами, що призвели до такого масштабного поширення туберкульозу в Україні, є низький рівень життя та санітарної культури значних прошарків населення, недостатнє і неякісне харчування, зростання кількості безпритульних і безробітних, недоступність медичної допомоги та ліків, занепад системи охорони здоров'я тощо. Чимало недоліків мають місце в організації та координації протитуберкульозних заходів, а також у роботі органів і закладів охорони здоров'я.
Значний вплив на формування несприятливої епідемічної ситуації із захворюваністю на туберкульоз створюють найбідніші, соціально дезадаптовані та маргінальні групи населення, кількість яких в Україні в період затяжної економічної кризи значно зросла. Ув'язнені, мігранти, особи без певного місця проживання, хронічні хворі на алкоголізм, наркоманію тощо є саме тими групами підвищеного ризику, які відіграють вирішальну роль у поширенні туберкульозу.
Боротьба з туберкульозом в Україні, говорили доповідач і співдоповідачі, ще не стала одним з пріоритетних напрямів державної політики в соціальній сфері. Особливо страждає виконання передбачених програмами протитуберкульозних заходів як у масштабах держави, так і на місцях. Недостатню ефективність продемонструвала й створена при Кабінеті Міністрів України відповідна міжвідомча комісія.
Значну небезпеку щодо поширення туберкульозу становлять заклади пенітенціарної системи, із яких звільняються тисячі хворих на активні форми туберкульозу. Неефективно ведеться оздоровлення від туберкульозу тваринницьких господарств, продукція яких небезпечна для людей. Багато недоліків існує в організації та проведенні попередніх і періодичних профілактичних медичних оглядів на туберкульоз.
Недостатнє фінансування як усієї системи охорони здоров'я, так і протитуберкульозних закладів, а також заходів, визначених відповідними державною та регіональними програмами, стримує запровадження нових методів раннього виявлення хворих на туберкульоз, їх повноцінного лікування та виключення з епідемічного процесу як джерела туберкульозної інфекції.
Матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів, навіть порівняно з іншими закладами охорони здоров'я, є чи не найгіршими. Занепадають спеціалізовані протитуберкульозні санаторії, зменшується кількість оздоровлених на їх базі хворих, хоча для них, особливо для дітей, санаторне лікування є дуже важливим етапом на шляху до повного одужання.
Визнавалося, що епідемія туберкульозу в Україні по суті створює реальну загрозу для національної безпеки держави. Тож для подолання лиха необхідно консолідувати та скоординувати зусилля усіх центральних і місцевих органів виконавчої влади.
Промовці говорили про невідкладні завдання для поліпшення ситуації. Це стосувалось як нормативно-правової бази, так і практичних заходів, які слід невідкладно вживати урядові, центральним та місцевим органам виконавчої влади.
Пропонувалось у червні 2003 року внести на розгляд Верховної Ради як невідкладні проекти законів про ратифікацію Угоди про програмний грант між Глобальним фондом боротьби із СНІДом, туберкульозом і малярією та Міністерством охорони здоров'я України про ратифікацію Угоди про позику (проект "Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні") за Угодом між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Вирішити питання щодо створення в апараті Міністерства охорони здоров'я України підрозділу для здійснення контролю за використанням коштів позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку і гранту Глобального фонду боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією.
Учасники дискусії наполягали на тому, щоб при розробці проекту Закону про Державний бюджет України на 2004 рік внести до переліку захищених статей загального фонду видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160) і передбачити звільнення дитячих санаторно-курортних закладів України від земельного податку у межах визначених норм розмірів земельних ділянок. Йшлося про те, щоб ще у першому півріччі 2003 року внести доповнення до Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. № 162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", щодо включення до цього списку лікарів фтизіатрів.
Рекомендувалось у вересні 2003 року внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України стосовно порядку обов'язкової госпіталізації хворих на заразні форми туберкульозу.
Як дієві шляхи подолання епідемії називалися:
- забезпечення в повному обсязі фінансування заходів, передбачених Національною програмою боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки та відповідними регіональними програмами;
- зосередження уваги на оснащенні протитуберкульозних закладів сучасним діагностичним, у тому числі рентгенологічним, ендоскопічним та іншим устаткуванням, лабораторним обладнанням;
- у рамках реалізації Національної програми боротьби із захворюванням розширення наукових досліджень з метою розробки науково обгрунтованої концепції розвитку протитуберкульозної служби в Україні;
- збереження існуючої мережі та ефективне використання ліжкового фонду протитуберкульозних санаторіїв системи Міністерства охорони здоров'я, що призначені для лікування дітей та інших соціально незахищених контингентів, хворих на туберкульоз;
- вирішення проблем щодо закінчення у 2004 році будівництва в Інституті фтизіатрії та пульмонології АМН корпусу для лікування хворих на туберкульоз дітей, створення на його базі науково-практичного відділення для лікування хворих на позалегеневі форми туберкульозу; щодо обов'язкового лікування в умовах стаціонару хворих на заразні форми туберкульозу осіб, які відмовляються від госпіталізації; щодо можливості пільгового тарифу на проїзд до спеціалізованих санаторіїв хворих на туберкульоз дітей та осіб, які їх супроводжують.
Висловлювалися побажання Міністерству охорони здоров'я стосовно раціонального використання ліжкового фонду, повнішого використання амбулаторних методів лікування хворих із незаразними формами, організаційних заходів для створення у протитуберкульозних стаціонарах відділень для лікування хворих на туберкульоз, викликаний мікобактеріями тощо.
Йшлося також про потребу посилити ветеринарний контроль і нагляд за тваринницькими господарствами, дрібнотоварними виробниками та переробниками тваринницької продукції, а також тваринами в особистій власності громадян, за пунктами прийому молока від населення з метою попередження поширення туберкульозу через тваринницьку продукцію.
Підкреслювалось, що туберкульоз - хвороба безумовно соціального характеру. Отже, слід ефективніше вирішувати проблеми соціального захисту малоімущих верств населення, найбільш уразливих будь-якими захворюваннями, а насамперед - туберкульозом.
Учасники розмови вносили пропозиції і зауваження до проектів постанови та Рекомендацій із розглянутого питання. Вони радили істотно доопрацювати документи, в основному конкретизувавши їх.
Головуючий наприкінці відзначив корисність розмови, що відбулася, для вдосконалення законодавства з цього питання, подякував учасникам слухань за роботу.