Відкриваючи слухання, заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко зазначив, що сьогодні в сільській освіті склалася особлива ситуація.
Він підкреслив, що насправді факт визнання, що у нас існує дві освіти - міська і сільська - тільки спонукає спеціально розібратися з причинами і проблемами, які сьогодні дають підстави говорити, що Україна розділилася на два типи освіти, хоча насправді за ідеологією, за змістом, за якістю не повинно бути відмінностей між сільською і міською, повинна бути одна якісна, доступна освіта України.
М.Томенко навів дані Державного комітету статистики за 2011 рік, згідно з якими з 15,5 тисяч дошкільних навчальних закладів 8,7 - в сільській місцевості, тобто один дитячій садочок припадає на чотири села, "з кожним роком кількість дошкільних закладів наче залишає територію сільської місцевості". Якщо подивитися на динаміку скорочення шкіл, то левова частина - це сільські школи, за тими ж даними Держкомстатистики лише з 1995 року сільських або навчальних закладів в сільській місцевості зменшилося більше як на дві тисячі, підкреслив заступник Голови Верховної Ради України.
Він наголосив, що у Верховній Раді розглядався алгоритм, який би давав можливість бути безстороннім при скороченні освітніх закладів в сільській місцевості. І хоча Комітет з питань науки і освіти підтримав відповідний законопроект М.Томенка, "з урядом ми ще не знайшли спільну мову у цьому плані, щоб норму Закону "Про дошкільну освіту" перенести в норму Закону "Про освіту" і діяти наступним чином, якщо є професійне адекватне пояснення необхідності скорочення школи в сільській місцевості, то, наприклад, п'ять учнів чи чотири учні, батьки погоджуються на це, сільська громада погоджується на це, невже важко провести сільські збори, де представники управління освіти, фахівці разом з батьками знайдуть спільну мову і скажуть, що, ці чотири особи будуть навчатися в сусідньому селі, де більш висока якість навчання, але цих четверо дітей буде забезпечено нормальним транспортом, вчителі будуть працевлаштовані, або в цій же школі, яка буде, наприклад, закладом позаурочної роботи, а не буде приватизована і розвалена чи під кафе, або під чергову торгову точку. Якщо така б розмова відбулася, я переконаний, і сільська громада це підтримала".
М. Томенко зазначив, що нинішній бюджет "поставив під загрозу бодай базову фінансову підтримку закладів освіти, оскільки мої зустрічі з міськими головами, зустрічами з головами обласних і районних рад говорять про те, що їхні підрахунки, виділення субвенцій місцевим бюджетам на другий кошик, на повноваження по освіті, охороні здоров'я, дошкільному вихованню є такий, що по багатьох регіонах навіть на заробітну плату не вистачить коштів десь по листопаду-грудню". Він звернув увагу на те, щоб "при теперішніх новаціях, соціальних ініціативах, щоб ми не забули профінансувати місцеві бюджети у частині виконання базових повноважень місцевих громад".
Заступник Голови Верховної Ради підкреслив, що неприпустимим є перенесення базових витрат, яких немає в сільських і районних радах, на батьків, щоб "не тільки міські, а й сільські школи були школами за кошти батьків".
"Ми розуміємо, що немає преференцій для сільських шкіл при зовнішньому тестуванні, немає преференцій для сільських дітей, вони всі в рівній ситуації. Тому для нас найважливіше, щоби ми забезпечили вимоги Конституції України і законів України і забезпечили доступну якісну освіту в сільській місцевості", - зазначив М.Томенко.
Перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту Євген Суліма зазначив, що проблема освіти у сільській місцевості виходить за межі суто освітянської галузі, традиційно має вплив на все населення. На селі навчальний заклад сприймається як осередок культури, гарант стабільного розвитку. Саме навколо школи формується середовище, що відображає сімейні традиції, родинні стосунки. Школа живе проблемами сільської громади і водночас перебуває під її постійним впливом. Проблеми розвитку навчальних закладів у сільській місцевості особливо загострилися у період переходу економіки на ринкові відносини, коли освіта на селі залишилася поза увагою аграрних та інших виробництв. Зростає кількість сіл, в яких взагалі відсутні об’єкти господарської діяльності. Важкі умови праці та низький рівень заробітної плати не дають змоги повноцінно забезпечувати життєві потреби сільського населення, повною мірою реалізувати права сільських дітей, їх повноцінних розвиток, соціалізацію.
Доповідач звернув увагу і на питання демографії. За його словами, за 20 років кількість учнів внаслідок зниження народжуваності зменшилася з 7 мільйонів до 4 мільйонів 300 тисяч, в тому числі в сільській місцевості - з 2 мільйонів до 1 мільйона 400 тисяч, в першу чергу сільську місцевість полишає молодь та особи, що мають дітей.
Під час короткого аналізу стану освіти на селі Є Суліма звернув увагу, зокрема, на проблеми сільської дошкільної освіти, її фінансування і кадрове забезпечення. Він зазначив, що часто дотаційні бюджети сіл самотужки не можуть утримувати садочки, крім того, бюджети формуються від рівня охоплення дітей за попередній рік і це також значно ускладнює розвиток дошкільної освіти.
Щодо загальної середньої освіти доповідач зазначив, зокрема, що проводити оптимізацію шкільної мережі необхідно вкрай обережно, тільки забезпечивши належну роз'яснювальну роботу серед педагогічної та батьківської громадськості, і підготувавши для дітей найкращий варіант отримання якісної освіти.
Він звернувся до Верховної Ради з пропозицією внести зміни до закону та встановити менший показник наповнюваності класів у сільській місцевості. "Багато хто бачить розв'язання проблеми мережі шляхом створення освітніх округів. Навчаючись у школі за місцем проживання, дитина за особистим розкладом може відвідувати заняття з поглибленого вивчення окремих предметів в опорному навчальному закладі, брати участь в освітніх, спортивних, культурних програмах інших установ, що входять до складу освітнього округу. Це і музична, спортивна школи, бібліотека, позашкільний заклад, що знаходиться, як правило, лише у районних центрах", - зазначив Є.Суліма.
Зверталася також увага на питання педагогічних кадрів, висловлювалося занепокоєння щодо відсутності молодих кадрів, причина чого - невисока зарплата, а також наголошувалося на необхідності підвищувати якість сільської освіти. У цьому зв’язку Є.Суліма зазначив, що потужне підвищення якості освіти - це впровадження ІКТ, з метою забезпечення рівного доступу до якісних знань саме сільські школи у першу чергу були оснащені комп'ютерною технікою. Тепер головне - освоїти її, підключити до мережі Інтернет, тощо. Важливим питанням є і професійно-технічна освіта. Доповідач висловив сподівання, що прийнята Державна програма розвитку професійно-технічної освіти до 2015 року дасть можливість виправити найбільший недолік - хронічне протягом багатьох років недофінансування профтехосвіти.
Щодо позашкільної освіти зазначалося, що сьогодні в сільській місцевості діє лише 80 позашкільних навчальних закладів. Для врегулювання питання належного фінансування позашкільної освіти, а це головна проблема, міністерством підготовлено проект закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України, яким передбачено включити видатки на позашкільну освіту до тих, які враховуються у міжбюджетних трансфертах.
Є.Суліма підкреслив, що після парламентських слухань питання освіти на селі обов’язково буде винесено на розгляд окремої колегії міністерства.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Максим Луцький підкреслив, що при тій кількості реформ, які проводяться сьогодні в галузі освіти, проблематика реформування сільської школи є, з його точки зору, найбільш складним питанням.
Він зазначив, що парламент України не вперше звертає увагу на стан освіти саме в сільській місцевості. В 2002 році були проведені парламентські слухання на тему: "Дотримання норм чинного законодавства в галузі розвитку загальної середньої освіти в Україні" і головною тематикою знову ж таки була сільська школа. В 2006 році був проведений День уряду щодо дотримання Конституції, закону, і знову ж таки з питань якості освіти в сільській місцевості. В 2010 році проводилися парламентські слухання на тему: "Проблематика впровадження 12-річної системи загальної середньої освіти. Проблеми і шляхи подолання", тощо.
Голова Комітету звернув увагу на те, що на шляху модернізації системи освіти у сільській місцевості доводиться стикатися із серйозними викликами, які породжують низку проблем, потребують негайного вирішення.
Зокрема, це зростання кількості малокомплектних шкіл у сільській місцевості, протягом останніх років спостерігається постійна тенденція щодо збільшення малокомплектних шкіл і зменшення учнівського контингенту.
Це також збільшення кількості учнів в загальноосвітніх навчальних закладах у сільській місцевості, які навчаються за індивідуальною формою навчання. "Відповідно до пункту 2 статті 14 Закону "Про загально-середню освіту" мінімальна кількість учнів класу є п'ять осіб, і сьогодні зареєстрований законопроект за авторством Катерини Самойлик, секретаря Комітету з питань науки і освіти, щодо зменшення цієї кількості з п'яти до трьох осіб", - зазначив М.Луцький.
Окрім того, це зниження рівня соціально-педагогічного та психологічного супроводу навчально-виховного процесу у сільській місцевості.
Серед зазначених проблем М.Луцький назвав: погіршення рівня забезпечення навчальних закладів, які розташовані в сільській місцевості, якісними педагогічними кадрами, оскільки демографічна криза веде за собою зменшення кількості дітей і, відповідно, зменшення педагогічного навантаження серед педагогічних працівників; погіршення рівня забезпечення навчальних закладів якісними керівними кадрами; існування колізії щодо вжиття нагальних заходів з реорганізації освітніх навчальних закладів через відсутність згоди місцевих громад, яку також треба врегулювати на законодавчому рівні.
Голова Комітету звернув увагу і на проблему збільшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, які призупинили свою роботу. У випадках, коли в малокомплектних школах лишається кілька учнів, а місцева громада не дає згоди на їх закриття, такі школи призупиняють свою роботу згідно з рішенням органів місцевої влади, тобто райдержадміністрації. Хоча призупинення шкіл існує кілька останніх років, але при цьому поняття "призупинення роботи шкіл" у зв’язку з відсутністю учнів чи низкою наповнюваністю учнями не виписано на законодавчому рівні.
М.Луцький також зауважив, що потребує вирішення і питання обмеження доступу учнів загальноосвітніх навчальних закладів в сільській місцевості до позашкільної освіти.
Президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень висловив своє бачення шляхів розв’язання проблем, що існують у сільській освіті.
Зокрема, він зазначив, що на основі всебічного аналізу, з урахуванням демографічної ситуації, перспектив розвитку населеного пункту, громадських настроїв, потрібно визначитися із мережею навчальних закладів. Органам влади на місцях необхідно мати сміливість і відповідальність разом із сільськими громадами прийняти рішення про доцільність існування того чи іншого навчального закладу, оскільки чим довше буде існувати невизначеність, тим більш кризовою стане ситуація.
В.Кремень також висловив думку, що скрізь, де є хоча б декілька дітей відповідного віку, потрібно залишити початкову школу або дитячий садок. Провести експеримент із впровадження шестирічної початкової освіти на селі з тим, щоб до 12-13 років дитина навчалась поблизу домівки, а потім йшла до 7 класу. У тих селах, де є можливість залишити і базову школу 5-9 класи. А також провести експеримент з об'єднання школи і сільського клубу, бібліотеки і створення дієвого освітньо-культурного центру на селі.
Також, на думку виступаючого, старшу школу варто зосередити у великих селах для дітей із сіл, що знаходяться близько до райцентру, це можуть бути профільні заклади районного центру, і таким чином забезпечити профільне навчання сільських дітей, без чого вони будуть не конкурентоспроможними.
В.Кремень підкреслив, що для функціонування такої освітньої системи на селі потрібно реалізувати, як мінімум, три завдання: завершити здійснення започаткованої у 2003 році програми "Шкільний автобус"; передбачити приведення в нормальний стан шляхів між селами, що може дати для будівництва доріг не менший поштовх ніж "Євро-2012" для шляхів стратегічного значення і суттєво змінить сільське життя взагалі; провести організаційні зміни в освіті, зокрема через створення освітніх округів та здійснення управління ними на громадсько-державних засадах; серйозно взятися за оснащення сільських шкіл сучасним навчальним обладнанням, яке готові виробляти наші вітчизняні підприємства; створити повноцінний онлайн-каталог з вільним доступом до електронних підручників, посібників, дидактичних та інших матеріалів для самостійного засвоєння учнями знань і здійснення самоконтролю шляхом тестування навчальних досягнень.
Також потрібно вирішувати інші проблеми освіти взагалі. Зокрема, вчасно доставляти підручники, а тому вже в першому кварталі направляти кошти профільному міністерству, підняти престижність учительської праці, для чого підвищити заробітну плату, перш за все, молодим педагогам.
Секретар Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Катерина Самойлик висловила думку щодо того, що не треба малювати гарну картину, на сьогоднішній день вітчизняна освіта, зокрема освіта в сільській місцевості, ступила на поріг знищення, і це відбулося не сьогодні, не рік і не три роки тому, а значно раніше, коли руйнувалися потужні сільгосппідприємства, промисловість.
А сьогодні маємо, підкреслила народний депутат, що майже на 10 тисяч в сільській місцевості скорочено дитячих садків, на 1600 зменшилася кількість шкіл у сільській місцевості. І звичайно, самими провальними були 90-і роки ХХ століття.
К.Самойлик зазначила, що сьогодні структура мережі освітніх закладів в сільській місцевості не враховує ні освітні, ні виховні, ні оздоровчі і культурні потреби сільських дітей, будівлі застарілі і потребують негайного ремонту. Старіють учительські кадри, молоді спеціалісти не йдуть в школу через відсутність соціального захисту, житла, низьку заробітну плату, відсутність гарантій, які надала держава у чинному освітянському законодавстві.
Якщо говорити за законодавство, зазначила доповідач, то дякуючи всім скликанням Верховної Ради України, є достатньо непогана законодавча база. Але головна біда в тому, що закони постійно під час прийняття бюджетів призупиняють невідомо на який час.
К.Самойлик висловилася щодо того, щоб записати до рекомендацій, що для сільської школи в нинішніх умовах потрібна спеціальна програма державної підтримки, яка має забезпечити вирішення нагальних завдань, і відтягувати далі просто неможливо.
На її думку, необхідно також прийняти закон, який вже поданий, щодо соціальних гарантій педагогічним, медичним, фармацевтичним працівникам, які саме працюють в сільській місцевості, а також щодо пенсійного забезпечення педагогічних працівників, особливо у сільській місцевості.
Під час обговорення учасники слухань постійно акцентували увагу на тому, що саме слід зробити для збереження і розвитку сільської школи.
Зокрема, зазначалося, що сільській школі потрібен сучасний учитель, який, окрім глибокого знання предметів, володіє іноземними мовами і сучасними комп'ютерними технологіями. Більшість педагогічних університетів мають належну матеріально-технічну, навчально-методичну, інформаційну базу та кадрове забезпечення для підготовки сучасного вчителя, який би відповідав вимогами держави, суспільства і особистості.
Також підкреслювалося, що зберегти і забезпечити майбутнє сільської школи можливо не лише шляхом бездумного подолання різниці між містом і селом, а модернізуючи її, зберігаючи усе самобутнє і особливе.
Висловлювалася думка щодо того, що розвивати сільську школу без довгострокового і короткострокового прогнозування неможливо, оскільки, за підрахунками дослідників, кожні 10 років з карти України зникає 300 населених пунктів, вже сьогодні декілька тисяч бездітних сіл, де за останні 5 років не народилося жодної дитини. Окрім того, більше мільйона українців, вихідців із села, працює за межами країни.
Серед ключових проблем в сільській освіті учасники слухань називали закриття сільських шкіл, причому всупереч волі громад, батьків і вчителів у більшості випадків, за відсутності навіть точної статистики із зазначеної проблеми.
Акцентувалася увага на тому, що шлях до збереження малокомплектних шкіл вбачається у створенні навчально-виховних комплексів. До них входять як основа загальноосвітній навчальний заклад та дошкільний навчальний заклад. Також необхідне фінансування окремої програми по утриманню доріг на селі і до села, оскільки для забезпечення рівня доступу до якісної освіти зростає потреба в підвозі учнів до базових навчальних закладів, а це не тільки нові шкільні автобуси, яких конче недостатньо, а й стан доріг.
Виступаючі зверталися до Верховної Ради України з проханням зняти політичну складову і дати можливість спокійно працювати над майбутнім нашої освіти тим, у кого є досвід, бажання, а найголовніше - розум зробити це якісно.
Народний депутат Віталій Курило серед причин того, що сьогодні українська сільська школа переживає чи не найтяжчі часи за свою історію, назвав демографічну та економічну кризи, потужну урбанізацію, недостатню кількість цільових програм для розвитку села.
Головним принципом оздоровлення села і освіти на селі, на думку виступаючого, має стати принцип "одне село - одна школа" (зрозуміло, за наявності дітей). У кожному селі має бути школа, принаймні, першого ступеню. Якщо сільська школа віддалена, то початкову школу можна починати і робити до шести років, тобто до шостого класу. Для забезпечення якості підготовки в такій школі з початковим класом може працювати з п'ятим-шостим класом два вчителя: один, який би викладав гуманітарний блок, і один викладав би природничий блок дисциплін.
Такий варіант дасть можливість залишити освіту на селі, де кількість населення не є великою, а також зекономити кошти на транспорт, а також убезпечити дітей від щоденних багатокілометрових подорожей до школи.
Зверталася увага на те, що фінансування сільських закладів освіти має відбуватися з розрахунку не на одну дитину, а на утримання навчального закладу, бо дітей мало, а комунальні та інші потреби шкіл від того не менші.
Актуальним називалося і питання стимулювання педагогічних працівників, зміни системи оплати не тільки вчителя, але й працівників галузі освіти - начальника відділу, головного спеціаліста, бухгалтера, економіста, інженера з охорони праці, тощо.
Підсумовуючи результати слухань, заступник Голови Верховної Ради України зазначив, що якщо піти по шляху переведення кількості шкіл до нинішнього бюджетного фінансування і демографічних показників, то можливе знищення років через двадцять, тридцять українського села як такого. "Я вважаю це стратегічно хибним, якщо хочете, антинародним шляхом, тому що треба йти від противного. Треба сьогодні реалізовувати програму, яка б давала можливість створення робочих місць, дотування і допомоги будівництва житла доступного, підтримки людей, які працюють в селі", - підкреслив М.Томенко.
Щодо позашкільного навчання він висловив переконання, що іншого шляху немає як шлях централізованого фінансування, це мусить бути централізована державна програма, "все, що стосується школи, дошкільної системи, тільки централізоване фінансування".
М.Томенко звернув увагу також на питання оздоровлення і зазначив, що Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект про повернення на село інструктора з фізичної культури і спорту, щоб в сільській раді була така одиниця.
"Я думаю, що треба мислити сьогодні стратегічно. Вимагати не просто доплатити зарплату чи доплатити на ремонт. Сьогодні треба говорити про те, що держава повинна дати чесну відповідь, яка доля українського села. Я переконаний, що звичайно більшість із нас головою чи розумом в місті, але серцем в селі. Як ми будемо шанувати голову, але слухати серця, ми зробимо все, щоб стратегічно врятувати українське село. Бо врятувати українську освіту можна лише врятувавши українське село", - підкреслив М.Томенко, завершуючи парламентські слухання.