28 грудня 2019, 12:00
Проект спрямований на забезпечення реалізації права на свободу вираження поглядів, права на отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації, на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації, на захист національних інтересів України та прав користувачів медіа-сервісів, регулювання діяльності в сфері медіа відповідно до принципів прозорості, справедливості та неупередженості, стимулювання конкурентного середовища, рівноправності і незалежності медіа.
Окрема стаття законопроекту присвячена визначенню термінів у сфері медіа. Визначено, зокрема, значення термінів: «аудіовізуальне медіа», «друковане медіа», «онлайн-медіа» та інші. При цьому, зазначено, що терміни та поняття «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів» у цьому документі застосовуються у значенні, визначеному Законом України «Про запобігання корупції». Інші терміни, що застосовуються в цьому проекті, вживаються у значеннях, встановлених законами України «Про радіочастотний ресурс України», «Про телекомунікації», «Про авторське право і суміжні права», «Про інформацію». Терміни та поняття, визначення яких не надано законодавством України, застосовуються у значенні, визначеному галузевими стандартами, діловою практикою або міжнародними стандартами.
Законопроект покликаний врегулювати відносини, пов’язані з поширенням масової інформації та визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа, а також засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері.
Окремими розділами визначено вимоги до змісту інформації та організації надання медіа-сервісів, а також ліцензування та реєстрація у сфері медіа.
Згідно з проектом, правову основу діяльності у сфері медіа становлять Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська конвенція про транскордонне телебачення, інші міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цей Закон, Закони України «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України», «Про кінематографію», «Про інформацію» та інші акти законодавства України.
Законопроектом передбачено, що діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи поширення та отримання інформації, свободи діяльності суб’єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, та свободи господарської діяльності. Відповідно до проекту Закону, цензура у сфері медіа забороняється: не допускається незаконне втручання у діяльність суб’єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, власників відповідних суб’єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб. Проектом визначено основні завдання державної політики у сфері медіа. Передбачено, що Верховна Рада України визначає засади державної політики у сфері медіа та законодавчі основи її реалізації; Кабінет Міністрів України, центральні та інші органи виконавчої влади, органи державної влади, колегіальні конституційні органи в межах своєї компетенції забезпечують реалізацію засад державної політики у сфері медіа. Органом державного регулювання діяльності у сфері медіа, а також органом нагляду (контролю) у цій сфері є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Також визначено, що основоположним документом, який визначає цілі та напрями діяльності Національної ради з питань телерадіомовлення є Стратегія її діяльності, котра розробляється на засадах забезпечення плюралізму думок, задоволення та забезпечення інформаційних прав громадян, створення сприятливого підприємницького середовища, розвитку громадянського суспільства, захисту прав окремих етнічних та соціальних груп та переглядається Національною радою не рідше одного разу на три роки. Проектом передбачено створення системи мовлення громад.
Окремі розділи проекту містять заходи реагування на порушення законодавства у сфері медіа та санкції за порушення законодавства у сфері медіа, а також обмеження щодо змісту інформації у медіа, пов’язані зі збройною агресією.
Один з авторів проекту Закону про медіа, голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, коментуючи законодавчу ініціативу, наголосив: «Ліцензуванню за законопроектом підлягає виключно діяльність з використанням обмеженого радіочастотного ресурсу. Отже, твердження про те, що вся преса підлягає ліцензуванню не відповідає дійсності. Оскільки дія закону поширюється на онлайн-медіа, відповідно, до них можуть бути застосовані заходи реагування та санкції передбачені законом. В тому числі штрафи й заборона поширення медіа на території України, яка відбувається виключно за рішенням суду(!)». Голова Комітету також підкреслив, що «мовні питання в остаточній версії закону повністю відображають посилання на Закон про захист української мови та навіть розширюють його застосування для ОТТ-платформ і традиційного ТБ».
Заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, яка також є одним з авторів проекту Закону про медіа, Євгенія Кравчук зауважила, що «це рамковий законопроект, який фактично кодифікує та осучаснить усе українське медійне законодавство, яке «застрягло» в кращому випадку у 2000-них роках».
При цьому, вона спростувала міфи, які виникли навколо підготовки законопроекту про медіа: « Міф 1: Всіх змусять одержувати ліцензії. Насправді: Закон передбачає ліцензування лише і виключно для тих мовників, які використовують радіочастотний ресурс для наземного мовлення - FM радіо, та мовлення, яке ви знаєте як Т2. Радіочастотний ресурс є обмеженим, тому для його справедливого розподілу система ліцензування має залишитися, щоб глядачі та слухачі отримали найкращі пропозиції. Міф 2: Почнуться безконтрольні заборони поширення онлайн-медіа, штрафи, репресії і т.д.
Насправді: Онлайн-медіа є такими самими гравцями, як і традиційні медіа. Система ж санкцій змінюється – спочатку медіа отримає припис (обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога щодо усунення порушень або вимог законодавства), і тільки потім, у випадку повторів - штраф, а найбільш жорстка санкція застосовуватиметься виключно судом. Мова йде про реакцію з боку Нацради з питань телебачення і радіомовлення (у цього органу з‘явиться більше повноважень) винятково на контент, який порушує законодавство.
Міф 3: Законопроект розробили у Мінкульті без врахування думки учасників медіа-ринку. Насправді: Законопроект «Про медіа» розроблявся Комітетом ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики з залученням медіа-експертів, представників профільних напрямів у міжнародних організаціях (окрема подяка Раді Європи), журналістів та всіх, хто виявляв цікавість». Євгенія Кравчук зазначила, що Комітетом було проведено цілу низку обговорень, зустрічей у Комітеті, презентацій, отримано велику кількість пропозицій, правок, багато дуже фахових та цінних речей було враховано. Також вона заперечила Міф 4: Закон «Про медіа» = Закон «Про дезінформацію» «Насправді: Законопроект «Про дезінформацію» є окремим від законопроекту «Про медіа» правовим доробком. Підготовкою його займається Міністерство і, наскільки мені відомо, найближчим часом заплановано його подання до Верховної Ради. А що у проекті є, то це обмеження щодо контенту, який може нашкодити дітям (сцени насильства, вандалізму, демонстрація позитивної оцінки вживання наркотиків та алкоголю, пристойні висловлювання і т.д.), - повідомила Євгенія Кравчук. «Міф 5: Медіа-закон – лише прикриття для згортання політики захисту української мови. Насправді: Закон про мову з самого початку заклав схему, за якою мова на телебаченні регулюється законом «Про телебачення і радіомовлення». Відповідно, ці норми «переїхали» без змін до Закону про медіа», - наголосила Євгенія Кравчук і додала: «Також передбачено норми до відео на замовлення та до складу пакетів провайдерів, які стимулюють збільшення у пакетах провайдерів саме україномовних телеканалів».