Комітет з питань економічного розвитку на своєму засіданні 13 липня 2022 року розглянув законопроекти про правовий режим майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР (реєстр. № 6420) та про мораторій на відчуження майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, (реєстр. №6421).

Голова Комітету Дмитро Наталуха зазначив: «Сьогодні був в якомусь сенсі історичний комітет - розглянули в першому читанні питання статусу майна профспілок.

Це питання мало бути вирішене ледь не з перших днів незалежності, але відкладалося до безкінечності.

До цього «снаряду» підходило не одне скликання.

Та профспілкові організації і їх майно продовжували знаходитись в сірій зоні закону. Очевидно, комфортній для них.

Давайте я поясню, в чому суть:

Розпад «совка» залишив нашому багатостраждальному і абсолютно не готовому до дикого капіталізму народові важкий спадок - сотні тисяч об’єктів профспілкового майна, розкиданих по всій країні.

Це була переважно нерухомість.

Все - від тирів і автобаз Товариства сприяння обороні, до різних санаторіїв, профілакторіїв, палаців культури тощо.

У 1991 році - Верховна Рада прийняла закон «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», яким передала все це майно всесоюзних профспілок в Україні - у власність держави Україна.

У 1994 - Парламент ще раз закріпив цей статус своєю Постановою, вказавши, що майно загальносоюзних спілок - загальнодержавна власність.

Але і цього виявилось замало, і історія не закінчилась.

Навпаки, все лише починалось.

Наступні 28 років майно профспілок перебувало у сірій зоні закону - воно начебто і належало державі, але держава здебільшого не мала до нього жодного доступу.

Десь - за мовчазною згодою чиновників, десь - попри їх незгоду, але не без допомоги судів чи правоохоронних органів того часу.

Тому, майном здебільшого розпоряджалися приватні особи, самопроголошені лідери профспілок, які відчужували його, продавали, здавали в оренду чи просто знищували так, наче воно було їхнім власним.

Будинки культури ставали торгівельними центрами.

Санаторії і бази відпочинку - престижними приватними містечками, пляжними клубами чи спа-центрами.

І все було б нічого, якби в процесі цього транзиту з «державної власності» до успішних бізнесів дуже обмеженого кола людей - держава отримувала б хоч якийсь прибуток.

Але ж ні.

Все це майно де-юре різними способами приватизовувалось (невід’ємні поліпшення, легалізація через суд і інші схеми), але де-факто держава втрачала і майно і можливість отримати бодай якісь гроші від його потенційного продажу.

Тому, не дивно, що в результаті Фонд державного майна України пачками подавав позови до профспілок.

Їх буквально були сотні протягом цього часу.

Та особливого результату це не приносило.

Втім, в листопаді 2020 року Печерський суд таки арештував більше половини майна Федерації профспілок України.

Доволі симптоматичне рішення по статусу майна цих структур в принципі.

Сьогодні ж, двома законопроектами (6420 та 6421) - ми почали шлях до врегулювання цієї довгої і темної історії.

Приведення її до цивілізаційних норм.

При чому у досить позитивний спосіб.

По-перше, майно таки передається державі, як і передбачалося на самому початку.

Втім, ті особи, які всі ці роки ним користувалися та вкладали у нього гроші - зможуть стати співвласниками.

Звісно, що з усього негативу були і винятки - люди, наприклад, за власний кошт відновлювали якісь об’єкти культурної спадщини, якими чомусь теж розпоряджались профспілки.

Тому, якщо, скажімо, така третя особа вклала гроші у розбудову старої профспілкової садиби 18ст., і зробила з неї сучасний туристичний магніт, то вона має всі шанси стати співвласником.

В інакшому випадку її витрати можуть бути ю компенсовані.

По-друге, є шанс на закінчення судової тяганини.

Для розуміння, Фонд Держмайна наразі виступає позивачем у понад 200-тах провадженнях щодо майна профспілок!

Справи доходили навіть до Європейського суду з прав людини, який чітко вказав, що в Україні відсутнє чітке регулювання статусу майна колишніх радянських об’єднань.

Ці два законопроекти цей статус забезпечують.

По-третє, майно профспілок сьогодні може і має бути направлене на виконання соціальної місії держави.

Санаторії, клініки, бази відпочинку та рекреаційні центри можуть стати центрами реабілітації військових та постраждалих від війни.

Але для цього, знов-таки - їх теж треба вивести з сірої зони!

Нарешті, ця сіра зона НЕ дозволяє державі і заробити настільки необхідні для бюджету кошти від приватизації цих об’єктів, якщо є бажаючі офіційно зайнятися їх розвитком.

Це питання теж буде врегульовано.

Я часто чую, що після війни все має змінитись, що ми не можемо повернутись до старих порядків, методів і підходів, які робили нашу державу слабкішою, а не підсилювали.

Проблема майна профспілок - це проблема «старої України».

У новому переможному майбутньому для неї не може бути місця.

У «новій Україні» це майно не може залишатися тягарем, або liability.

Воно має відображати #українськийінтерес - стати повноцінним активом, який принесе кошти державі, або повноцінні послуги громадянам.

 

Повернутись до публікацій

Версія для друку

Ще за розділом

“Ми разом - проти російської агресії”

03 лютого 2023 10:38
01 лютого 2023 16:32
01 лютого 2023 10:17
31 січня 2023 12:21
31 січня 2023 11:29
30 січня 2023 16:15
27 січня 2023 11:37
26 січня 2023 19:57
26 січня 2023 16:51
26 січня 2023 14:59