У середу у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему „Економічна політика України: актуальні питання”.
Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, відкриваючи слухання, назвав їх ключовим напрямком основних засад внутрішньої політики України.
В.Литвин коротко охарактеризував ситуацію в економіці в основних її структурних складових, зазначивши, що сучасний період розвитку можна називати по-різному - криза, трансформація, перехід, але всі ці визначення об'єднує одна риса - цей етап є руйнуванням попередньої системи та пошуком, експериментуванням з новими ідеями.
Зазначена ситуація, наголосив Голова Верховної Ради, ставить перед необхідністю концентрувати зусилля на серйозних науково виважених прогнозах і передбаченнях того, що має бути. А для цього потрібно дати об'єктивну, чесну оцінку того економічного стану, в якому перебуває Україна.
З доповіддю: "Економічна політика в Україні: актуальні питання" виступив міністр економіки та з питань європейської інтеграції Микола Деркач. У своєму виступі він зупинився на основних аспектах розв'язання складної проблеми - перегляді окремих підходів до здійснення економічних реформ. Міністр зазначив, що українська економіка утримується на високій траєкторії зростання: середньорічний темп приросту ВВП за останні чотири роки склав 7,4 відсотка, промислового виробництва 12,6, а інвестицій майже 19.
Програмою діяльності Кабінету Міністрів та стратегією економічного й соціального розвитку до 2015 року передбачено забезпечити доступ до результатів економічного зростання до більшого числа громадян. Підвищення якості людського капіталу та включення його в процес створення доданої вартості. Це вимагає посилення стимулів до збільшення доходів громадян, поетапного підвищення частки оплати праці у структурі ВВП до 50 відсотків, нарощування частки середнього класу до 45 відсотків.
Уряд розуміє, що ресурси, достатні для вирішення цих завдань може забезпечити лише конкурентоздатна економіка. Тому у ранг національного пріоритету урядом поставлене завдання забезпечити включення тих незадіяних резервів, що повинні підтримати економічну динаміку та рівень життя. Спільне розуміння і народних депутатів, і урядовців, і регіонів щодо розв'язання цієї проблеми полягає у переході до інноваційно-інвестиційного розвитку на базі використання внутрішніх довгострокових джерел. Саме цей пріоритет є визначальним при розроблені проектів державних програм економічного та соціального розвитку України на наступний рік. Для цього насамперед необхідно провести структурну трансформацію, використавши свій значний науково-технологічний потенціал.
Успішна інтеграція вітчизняної науки у ринкову систему, зазначив міністр, вимагає переходу від моделі витратної науки до реальної комерціалізації наукових знань та отримання прибутків від вкладених інвестицій. Для цього необхідно створити сприятливе для інновацій середовище. У практичній площині створення повноцінного конкурентного середовища означає скасування значної кількості необгрунтованих податкових галузевих пільг, що руйнують конкуренцію і не відповідають угодам СОТ. У 2003 році загальний обсяг галузевих пільг з оподаткування склав майже 27 відсотків від ВВП або 71 мільярд гривень. У цьому контексті необхідно спільно з комітетами Верховної Ради відпрацювати вітчизняне законодавство у сфері оподаткування відповідно до положень угод СОТ.
Гостро стоїть питання гармонізації національного законодавства з питань конкуренції до вимог Європейського союзу. У цьому контексті необхідно удосконалити законодавство про захист економічної конкуренції та про державну допомогу, посилити контроль за діяльністю посередницьких структур та монополістів, більш наполегливо працювати у напрямку детінізації економіки.
Індикатором ефективного конкурентного середовища М.Деркач назвав динаміку розвитку малого та середнього бізнесу. У всьому світі поряд з акулами бізнесу, транснаціональними компаніями мирно співпрацюють сотні тисяч малих підприємств. У сучасній економіці вони є найбільшими новаторами, об'єднуючи творчі та мобільні прошарки населення. І наше завдання сьогодні створити умови для переорієнтації підприємців з торгівлі на обслуговування ринку технологій та інновацій. Стимулювання, створення і розвиток малих інноваційно активних підприємств здійснюватиметься шляхом розширення їх кредитної підтримки, створення єдиних офісів з видачі дозвільних документів у всіх регіонах. Основним інструментом державного регулювання, структурних змін та забезпечення державних гарантій є на сьогодні система державного замовлення. Підвищення її ефективності вимагає посилення обгрунтованості обсягів і структури замовлення відповідно до потреб економіки та розміщення його на конкурсних засадах.
Серйозною перешкодою, за словами міністра, є відсутність Податкового кодексу, який має забезпечити ресурси для інвестицій. Істотно стримує динаміку процесів повільні темпи формування недержавних пенсійних фондів, подолання фрагментарності фінансових ринків.
Завершуючи свій виступ М.Деркач наголосив: „інвестиції, капітал в інноваційній економіці повинні бути на декілька порядків вище, ніж сьогодні. А для держави головне в цій роботі - створити законодавчі умови та вирощувати господарів, що здатні самостійно мислити, відстоювати національні інтереси”.
Від профільного Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій співдоповідав перший заступник голови Комітету Володимир Демьохін.
Питання, винесене на парламентські слухання, він запропонував розглядати у двох складових: відсутність чітко сформульованої економічної політики держави, що грунтується на інноваційній моделі та невідповідність викликам часу законодавчого забезпечення переходу національної економіки на шлях інноваційного розвитку та докорінної його реорганізації.
Для розв’язання цих проблем В.Демьохін запропонував насамперед зрозуміти, що Україні потрібні не окремі технопаркові хвилі, а системна розробка та повноважна реалізація економічної політики держави.
З огляду на це адекватною формою реагування у сфері законодавчого забезпечення переходу до сучасної національної економічної системи, на погляд профільного парламентського Комітету, була б розробка та введення в дію економічного інноваційного кодексу України. Під кодифікацією підпали б усі основні питання, що дозволяють формувати і реалізувати інноваційну за сутністю економічну політику України на перехідному шляху до сучасної національної економічної системи.
Стосовно невідкладних дій усіх суб'єктів, причетних до формування та втілення у життя економічної політики, то Верховній Раді доцільно активізувати законотворчий процес, спрямований на формування інноваційної політики України, та перехід на цій основі до сучасної національної економічної системи, забезпечити створення цілісної системи законів з питань економічної політики держави, сприяти удосконаленню законотворчого процесу з урахуванням позитивного досвіду парламентів інших країн, переглянути процедури розробки законопроекту з економічної тематики з врахуванням статистичної звітності та моніторингу, впливу законодавства на соціально-економічні процеси у державі.
Наступний співдоповідач - директор Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України Валерій Гейць акцентував на фінансовому ресурсі, який повинен забезпечити інвестиційне зростання економіки держави. Він вважає, що такий необхідний ресурс в Україні і складає 20-22 відсотків.
Промовець також зазначив, що на шляху до інноваційного розвитку українська економіка, знаходячись в тому стані, в якому вона є, може прийти тільки розвиваючи і приймаючи широку участь в так званих регіональних ринках.
В.Гейць також наголосив на тому, що будуючи інноваційну економіку, не слід забувати про соціальну державу. Для цього необхідно реалізувати кілька проектів. Основою їх є і повинні бути - житлово-комунальна реформа і забезпечення житлом населення. Не реалізація їх підріже під корінь основний ресурс інвестиційного зростання економіки.
В.Гейць також вважає, що потрібно визначити на цьому шляху державні пріоритети і реально прозоро співпрацювати з бізнесом. Говорячи про перехід до інноваційного шляху розвитку, промовець наголосив, що сьогодні держава має і може фінансувати виключно ті науково-технічні проекти, які мають запит у індустрії і вихід на ринок.
Міністр промислової політики Олександр Неустроєв проаналізував виконання прийнятих у 2003-2004 роках стратегічних документів: нової концепції державної промислової політики, державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки, Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій. Реалізація цих програм, на його думку, дасть можливість забезпечити прогресивні зрушення в галузевій структурі промислового виробництва, підвищити рівень продуктового використання науково-технологічного потенціалу, збільшити до 2013 року частку високотехнологічної продукції в експорті України до 20 відсотків.
Відзначивши позитивні тенденції у зростанні обсягу виробництва практично в усіх галузях промисловості, О.Неустроєв водночас наголосив на тих проблемних питаннях, які є резервом подальшого зростання вітчизняного промислового виробництва. До них він відніс недостатню ємність платоспроможного внутрішнього ринку промислової продукції, переважно фіскальний характер податкової політики, а також нестабільність економічної законодавчої бази.
„Ідея сучасної промислової політики як складової економічної політики передбачає створення системного організаційного правового механізму взаємодії інтересів і відповідальності держави й бізнесу для концентрації усіх видів ресурсів у спільно вибраних пріоритетних програмах, маючи на меті значне підвищення конкурентоспроможності несировинних секторів промисловості і розширення їх ринку збиту, а також переходом на інноваційну модель розвитку”, - завершив О.Неустроєв.
За словами міністра аграрної політики Віктора Слаути, аграрний сектор України спроможний суттєво збільшити обсяги виробництва та експорту конкурентноздатної продукції. Це можливо здійснити при докорінному вдосконаленні державної економічної політики, зокрема щодо забезпечення сприятливих економічних умов ефективного господарювання на селі. Це обернеться у майбутньому для держави загальним зростанням національної економіки. Від розвитку сільського господарства залежить розвиток інших суміжних галузей. Міністр нагадав, що одна гривня продукції сільського господарства дає можливість отримувати 12 гривень продукції інших галузей. Тому виходячи з цих позицій слід формувати більш ефективну економічну політику держави щодо сільського господарства.
Основними напрями економічної політики в аграрному секторі, наголосив співдоповідач, є створення рівних економічних умов та удосконалення наддержавної підтримки вітчизняного сільського господарства.
В.Слаута зазначив також, що найбільш болючою проблемою є соціальний розвиток села, наростає проблема пенсійного забезпечення, яку слід терміново врегулювати, не подолано багатократне відставання сільської місцевості в наявності основних життєзабезпечуючих чинників медичного, побутового, торговельного, транспортного обслуговування, культури тощо.
Тому уряд відпрацьовує нову програму розвитку сільських територій. Для виконання цієї програми необхідно забезпечити безумовне дотримання вимог закону про пріоритетність соціального розвитку села.
Завершуючи виступ, міністр аграрної політики наголосив, що стримуючим фактором подальшого розвитку аграрного сектору є низький платоспроможний попит населення країни. Без вирішення цієї макроекономічної проблеми гальмуватиметься розвиток не тільки сільського господарства, а й країни в цілому.
Директор національного інституту проблем міжнародної безпеки Сергій Пирожков привернув увагу до окремих нагальних проблем економічної політики в контексті забезпечення економічної безпеки держави. Ключовими з його точки зору, є такі складові економічної політики, як науково-технічна, зовнішньоторговельна, інвестиційна. Саме в цих сферах народжуються головні соціально-економічні загрози, саме ці сфери визначають її можливості подальшого розвитку.
Головною проблемою, що стримує структурну перебудову економіки, він назвав технологічну відсталість. У нас існують різнотипні технологічні конгломерати і відтворюються вони незалежно одночасно з індустріальними ядрами та незначними осередками постіндустріальної економіки. Існують доіндустріальні елементи, відбувається повзуча деурбанізація та деградація значних територій, поглиблюється криза сільської соціально-економічної інфраструктури.
У промисловому комплексі України домінуючими є виробництво третього і четвертого технологічних укладів, питома вага яких становить 94 відсотки у формуванні ВВП. П'ятий технологічний уклад не перевищує 5 відсотків, а шостий - не дотягує і одного відсотки. Це свідчить про те, що економіка України розвивається без сучасних інноваційних розробок, і це в той час, коли у розвинутих країнах 70-90 відсотків приросту ВВП досягається за рахунок застосування результатів інноваційної діяльності.
С.Пирожков наголосив, що попри всі складнощі, є передумови для оптимістичного розвитку подій. Вони зосереджені у наявному науково-технічному потенціалі, який може стати основою для формування ряду напрямів шостого технологічного укладу.
Однак, здійснити технологічний прорив неможливо наодинці, спираючись тільки на власні сили. Наука, інновації та інноваційний ринок мають глобальний характер. Необхідно віднайти свою нішу у світовому технологічному просторі, який постійно змінює обличчя в результаті періодичної заміни поколінь техніки і технологічних укладів, в результаті чого одні країни стають лідерами, інші відходять на периферію.
Нам особливо важливо вписатися на засадах партнерства у світовий технологічний ринок, розвивати науково-технічні зв'язки, здійснювати сумісні інноваційні проекти як з країнами Заходу, так і особливо з країнами Сходу, які виявляють посилену зацікавленість в активному використанні нашого науково-технічного потенціалу.
З інформацією Кабінету Міністрів про управління акціями, частками, що належать державі у статутних фондах, господарських товариствах, підприємствах виступив голова Фонду державного майна Михайло Чечетов.
Свій виступ він розпочав із статистики. Держава є акціонером 1 тисяч 479 господарських товариств різної організаційно-правової форми власності створених за участю держави під час приватизації, корпоратизації державних підприємств, у тому числі 34-ох національних акціонерних і державних холдінгових компаній утворених актами Президента України та уряду. З них, Фонд державного майна України та його регіональні відділення здійснювали управління корпоративними правами держави у тисяча 318 відкритих і закритих акціонерних товариствах, 87 товариствах з обмеженою відповідальністю та 19 національних акціонерних компаніях та державних холдінгових компаніях. Із загальної кількості корпоративних прав держави у господарських товариствах (це 1 тисяча 479 об'єктів) 343 об'єкти, тобто 23 відсотка загальної кількості мають у своєму статутному фонді державну частку понад 50 відсотків, яка надає державі права контролю за їх діяльністю. 583 господарських товариства, тобто 40 відсотків загальної кількості, мають державну частку розміру від 25 до 50 відсотків. 553 господарських товариства, тобто 37 відсотків, мають державну частку у статутному фонді менше, ніж 25 відсотків. В управлінні корпоративними правами держави згідно із законодавством здійснюють Фонд Державного майна, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади і деякі юридичні особи.
М.Чечетов далі зазначив, що за останній рік органами приватизації вжито майже вичерпних заходів щодо запобіганню позаприватизаційному привласненню належних державі активів. Створено та функціонують реєстри державного майна, державних корпоративних прав, майна, що надійшло до статутних фондів, господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації.
Завдяки створеному реєстру внаслідок послідовних заходів Фонду державного майна щодо оптимізації корпоративного портфелю кількість дрібних корпоративних прав держави лише за 2003 рік зменшилась майже на 11 відсотків. Законом України про Державний бюджет України на 2003 рік було встановлено завдання по надходженню дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, утворених за участю держави у сумі 310 млн. грн. За результатами роботи у 2003 році господарськими товариствами нарахування дивідендів на державну частку становить понад 322 млн. грн., що на 4 відсотки перебільшує визначене планове завдання. Не виконання завдання Державного бюджету з надходження дивідендів на корпоративні права держави перш за все пов'язана з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", яка мала обов'язки і можливість, але не перерахувала до Державного бюджету дивіденди у сумі 102 млн. грн.
Фондом виконане планове завдання по надходженню дивідендів за перший квартал 2004 року на 103,3 відсотки і перераховано дивідендів на державні корпоративні права у сумі 154 млн. грн.
За словами М.Чечетова, гострою проблемою залишається якість структури державного майна. Державний корпоративний портфель сформований по залишковому принципу з переважною кількістю дрібних пакетів, які не дають права контролю в органах управління ВАТ пакетів акцій підприємств-банкрутів тощо. Голова ФДМ вважає, що при встановленні завдання по надходженню дивідендів до Державного бюджету необхідно виходити з реальних економічних прогнозів можливого прибутку підприємств. Фонд у межах своєї компетенції вживає всіх можливих заходів по запобіганню, порушенню майнових прав держави, в тому числі у випадках, коли всупереч чинному законодавству, ігноруючи вимоги державного акціонера різними методами приймаються рішення щодо збільшення статутного фонду господарських товариств шляхом проведення додаткової емісії акцій, що призводить до знецінення державного пакету.
Голова ФДМ висловив жаль, що держава на відміну від інших власників фактично не інвестує в розвиток цього сектору економіки за відсутності джерел фінансових ресурсів для підтримки її частки у статутних фондах господарських товариств. Це створило ряд суттєвих конфліктів держави та інших акціонерів у процесі додаткових емісій акцій.
Розв’язанням цієї проблеми, на його думку, є створення державного емісійного фонду та виділення коштів у проекті Державного бюджету. Кожний рік Фонд державного майна ініціює пропозицію щодо створення емісійного фонду, за рахунок якого держава б могла інвестувати в підприємства за рахунок розхідних частин бюджету. Але ця ініціатива не знаходить відображення в остаточній редакції бюджету, який затверджується в державі.
Приватизація належних державі пакетів акцій відкритих акціонерних товариств через продаж їх недержавним власникам є тільки одним із можливих, не заборонених діючим законодавством, шляхів роздержавлення власності в Україні. Посилення контролю держави за приватизаційним процесом стимулює розвиток тенденцій зацікавлених комерційних структур, виведення з-під контролю держави активів підприємств поза вказаною процедурою.
Користуючись нормативними колізіями, недержавні учасники приватизації відпрацювали ряд прохідних схем позабюджетної приватизації, спрямованих на перехід активів інвестиційно привабливих підприємств у приватну власність. Найбільш поширеним з них є фіктивне банкрутство та штучно доведення підприємства до банкрутства.
Держава у особі Фонду, зазначив М.Чечетов, фактично усунена від впливу на підприємства, які знаходяться в процесі впровадження справи про банкрутство, тому що законодавством про банкрутство не визначено функцій, прав та обов'язків органу, уповноваженого управляти державним майном в кожній стадії в процесі банкрутства підприємства-боржника. Законом не передбачено погодження умов укладання мирової угоди з органами, уповноваженими управляти державним майном, тобто власником. На даний час існує значне протиріччя нормативно-методичній базі, що регулює процеси приватизації та процедури банкрутства.
Аналіз практики відновлення платоспроможності боржників показує, що недосконалість законодавства про банкрутство створило умови для зловживань керівників підприємств, які, застосовуючи механізм банкрутства, здійснюють приховану приватизацію.
Враховуючи це, фондом запропоновано внести до Кримінального кодексу України статті про кримінальну відповідальність арбітражних керуючих за недобросовісне та безвідповідальне виконання своїх функціональних обов'язків, а саме при проведенні продажу майна державних підприємств та господарських товариств. Але в умовах законодавчої невизначеності питань впливу державних органів управління корпоративними правами на процеси банкрутства, навіть в умовах законодавчої невизначеності питань впливу державних органів управління корпоративними правами на процеси банкрутства зусиллями фонду вдалося запобігти банкрутству більше, ніж 40 підприємств з державною часткою в статутному фонді більше 50 відсотків. Зокрема, ВАТ "Центроліт", ВАТ "Макіївський металургійний комбінат", ВАТ "Макіївський коксохімічний завод", ВАТ "Інгул" і інші.
Завершуючи свій виступ, Голова ФДМУ зазначив, що питання ефективності управління об'єктами державної власності потребує законодавчого закріплення розроблених та узгоджених шляхів та методів реалізації державної політики. Зокрема, необхідне прийняття законів про управління об’єктами державної власності, про акціонерні товариства, про державну програму приватизації на 2004-2006 роки та про Фонд державного майна України, про холдінгові компанії, якими мають бути остаточні визначені ключові питання розпорядження державною власністю в сучасних умовах.
Відсутність цих законів, наголосив М.Чечетов, ускладнює виконання в плані надходження дивідендів на належні державні частки у статутних фондах прибуткових товариств, створює умови для неконтрольованого з боку держави проведення додаткових емісій акцій, що призводить до розмивання державних пакетів та перешкоджає ефективній реалізації приватизаційних планів держави.
Голова Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Валентина Семенюк зазначила, що уряд здійснює управління державним майном на власний розсуд, а не у спосіб, визначений законом. На підтвердження своїх слів доповідач вказала на те, що уряд досі не подав новий проект закону про управління об'єктами державної власності.
Такі дії уряду дають підстави вважати, зазначила В.Семенюк, що він „умисно зволікає з поданням до парламенту законопроекту, оскільки уряд і Фонд держмайна шукає різні прогалини в законодавстві для того, що проводити відчуження держмайна”. В.Семенюк розкритикувала роботу уряду за стан з управлінням держмайном, а також відсутність реєстру державного майна. Про "ефективність" управління свідчить те, наголосила В.Семенюк, що у 2003р. на державне майно вартістю десятки мільярдів гривень нараховано дивідендів на суму 333 млн. грн., а надійшло до бюджету 224 млн. грн.
Голова Спеціальної комісії вважає, що уряд усунувся від управління підприємствами, його функції здійснює Фонд держмайна, керівники якого постійно запевняють, що держава поганий власник і їх дії спрямовані, щоб підтвердити це на практиці.
В.Семенюк зазначила, що Комісією неодноразово розглядалися факти неналежного виконання Фондом держмайна своїх обов'язків щодо захисту майнових прав держави в процесі управління державними корпоративними правами та у ході провадження про банкрутство підприємств, які знаходяться в процесі приватизації.
В.Семенюк нагадала, що існує 28 компаній, сумарний капітал яких становить 22 млрд. грн., до статутних фондів яких передано корпоративних прав біля 300 акціонерних товариств. Однак, законодавство не містить заборони на відчуження державних корпоративних прав акціонерних холдінгових компаній створених у процесі корпоратизації. За час діяльності таких компаній створених відповідними указами Президента в процесі корпоратизації та приватизації тіньовими схемами відчужено державного майна на сотні мільйонів гривень.
Голова Спеціальної комісії нагадала про неправомірне відчуження пакетів акцій і нерухомого майна компаній "Укрнафтопродукт", "Укрресурси", "Хліб України", "Укрполімер" "Укрпапірпром", у більшості випадків позаприватизаційним способом, які пройшли під патронатом Президента. Унаслідок цього Державний бюджет втратив сотні мільйонів гривень. Вона також звернула увагу уряду на відсутність закону про холдінгові компанії, який сприяв би нормальній роботі в управлінні об'єктами державної власності.
В обговоренні питань взяли участь народні депутати - представники депутатських фракцій і груп, інші учасники парламентських слухань.
Народний депутат Богдан Губський зазначив, що оцінки групи „Демократичні ініціативи Народовладдя” щодо сучасного стану української економіки співпадають з висловленими доповідачами. „Суспільство повинно сьогодні спрямувати свою увагу і всі ресурси на відновлення всього ланцюжка, який формує інтелектуальний потенціал нашої держави”, - наголосив Б.Губський.
Для цього він запропонував на першому етапі створити державну інноваційну модель, яка б забезпечила ефективну взаємодію державних органів управління всіх рівнів, розробивши Кодекс законів про науку, науково-технологічну та інноваційну діяльність. Другим кроком є адаптація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, правил і норм СОТ та до вимог тих угод, які уклала сьогодні Україна з іншими державами та міжнародними організаціями. Але найголовнішим, вважає Б.Губський, є створення робочих місць. „Цей шлях Україна якраз і має подолати для забезпечення умов заможного життя українського народу”.
Народний депутат Вадим Гуров наголосив, що за 12 років проведення економічних реформ в Україні зроблено чимало помилок. Прийшов час виправляти ці помилки та не робити нових. Він звернув увагу на деякі складові економічної політики держави: інноваційну, інтенсивне оновлення виробництва через запровадження нових технологій тощо.
Ректор Херсонського Державного технічного університету Юрій Бардачов висловив стурбованість обсягом законотворчої роботи, яку необхідно виконати Верховній Раді у реальному масштабі часу. Реальна практика роботи Верховної Ради дає всі підстави для досить обмеженої, обережної оцінки перспектив. На його думку, добре було б всю правову базу формування економічної політики України готувати і приймати практично в єдиному пакеті.
Народний депутат Олександр Мороз поінформував про зроблений фракцією соціалістів конкретний аналіз економічної політики уряду і розроблений проект засада внутрішньої і зовнішньої політики, які можуть тільки задавати параметри для економічної політики. Він зауважив, що ці засади заблоковані депутатами, залежними від уряду.
Лідер соціалістів вважає, що замість того, щоб займатися стратегічним розвитком власної держави вся влада використовувалася лише для одного - розвалити попередню систему для того, щоб конкретні люди, наближені до влади, скористалися можливістю привласнити національні багатства.
О.Мороз також вважає, що в Україні створена система кланової монополістичної економіки.
Він наголосив, що базові параметри нашої внутрішньої економіки набагато гірші, ніж у тих країнах, до кого ми відкрилися через наші природні особливості: кліматичні, комунікаційні тощо. Це означає, що затратність одиниці продукції в Україні завжди буде десь на 30 відсотків більша, ніж в середньому при інших компонентах у Європі. Якщо цього не враховувати, то через 15 - 20 років у державі буде вимито весь ресурсний потенціал - і виявиться, що ми тільки підлаштуємося дешевою робочою силою і ринком збуту чужих товарів до світової економіки.
Народний депутат Валерій Коновалюк вважає, що ринкова економіка нашої країни потребує більшої динаміки і плановості в розвитку інновацій. Для цього необхідно підтримати ті темпи економічного зростання, яких досягнуто і зберегти на рівні 10 відсотків на рік.
За словами В.Коновалюка, необхідно також зберегти досягнутий рівень інвестицій в основний капітал - капітальні вкладення у порівнянні з 2003р. зросли на 52,1 відсотка. Цей темп також необхідно зберегти.
На шляху подальшого економічного розвитку держави, вважає В.Коновалюк, слід поєднати ринковий розвиток економіки з впливом на нього державного управління, з інноваційно-інвестиційною діяльністю, з соціально-економічним спрямуванням нашої економіки.
Народний депутат Георгій Крючков у своєму виступі торкнувся такого важливого аспекту економічної політики як кадрове забезпечення політики в сфері економіки, її інноваційного розвитку. Г.Крючков вважає незрозумілою таку кадрову політику, при якій відбувається велика плинність кадрів на всіх рівнях, починаючи з центру і закінчуючи регіонами. За таких умов, а вони, вважає Г.Крючков, створені штучно, держава виявляється безпорадною, неспроможною управляти економікою. „Це продовження свідомої антинаціональної політики, спрямованої на те, щоб довести до банкрутства підприємства і захопити загальнонародну власність, яка створювалася напруженою працею багатьох поколінь нашого народу”.
У процесі первісного накопичення капіталу, який відбувається в країні у найспотвореніших, диких формах годі очікувати високої ефективності економічної політики, - зазначив Г.Крючков.
Віце-президент київської організації спілки наукових та інженерних об'єднань України Валерій Дегтяренко висловив пропозиції щодо використання потенціалу громадських організацій учених - інженерів у процесі реалізації визначеної стратегії інноваційного розвитку економіки. Він вважає, що без серйозного підходу з боку держави, без опори на науково-технічну громадськість нічого не вдасться зробити.
В обговоренні питань, винесених на парламентські слухання, взяли участь народні депутати Зарема Катушева, Леонід Чернівецький, Юрій Соломатін, Ігор Шурма, Олег Білорус, Юрій Кармазін.
Підсумовуючи парламентські слухання, перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк назвав кілька цифр, які характеризують законодавчу роботу парламенту по забезпеченню розвитку економіки держави. Зокрема, протягом 9-ти сесій другого скликання Верховна Рада розглянула 4 тисячі законопроектів. За час минулого скликання - 7 тисяч законопроектів. За 2 роки цього скликання - уже більше 6 тисяч законопроектів. А за 4 роки очікується не менше 12- 13 тисяч.
З економічних проблем суб’єктами, тобто авторами законодавчих ініціатив 59 відсотків виступили народні депутати і лише 33 відсотки уряд. А треба, щоб 90 відсотків, якщо не 99 відсотків законопроектів з економічної політики вносив Кабінет Міністрів, а один відсоток - народні депутати.
А.Мартинюк висловив сподівання, що після здійснення політичної реформи парламент, обраний народом, і Кабінет Міністрів, сформований парламентом, будуть безпосередньо пов'язані обов'язками, відповідальністю перед виборцями, які їм вручили цю владу.
На цьому парламентські слухання завершились.