23 ЛЮТОГО У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЯ ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ "НАЦІОНАЛЬНА КІНЕМАТОГРАФІЯ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ".
У них взяли участь віце-прем‘єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко, міністр культури Оксана Білозір, народні депутати України, представники спілки кінематографістів, інших творчих спілок та громадських організацій, фахівці з питань кіно, вчені, митці.
Перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, відкриваючи парламентські слухання, наголосив, що серед комплексу питань у культурному будівництві у державі чи не найбільшою руїною є ситуація у вітчизняному кінематографі.
А.Мартинюк, нагадавши про велике значення впливу кінематографу на суспільну свідомість і на суспільну мораль, відзначив зусилля кіно для виховання не одного покоління.
Перший заступник Голови Верховної Ради України висловив надію на те, що є великий потенціал для того, щоб кіно знову повернулося до людей.
Адже є все необхідне для того, щоб відновити вітчизняне українське кіновиробництво, є навіть спеціальний закон, прийнятий у 2002 році "Про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки".
А.Мартинюк закликав учасників парламентських слухань спільно виробили рекомендації щодо відновлення безперервного циклу - фільмотворення, прокат, кінопоказ, щоб ці рекомендації стали реальністю.
З доповіддю виступив віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань Микола Томенко. Він запропонував учасникам провести дискусію про стратегію і майбутнє українського кінематографа.
М.Томенко наголосив, що у нього складається враження, "що ми засіли між двох альтернатив", обидві з яких йому дуже не подобаються.
Перша альтернатива - альтернатива 100-відсоткового державного протекціонізму, коли всі розмови в черговий раз закінчаться створенням ще одного міністерства або державного комітету і працевлаштуванням ще однієї людини та вимогами до держави збільшувати в геометричній прогресії кошти на підтримку нашого кіно.
Така альтернатива, на думку доповідача, буде домінуючою при обговоренні і в кінці кінців буде прийнято рішення провести ще один фестиваль під патронатом вже нового президента, а з українським кіно нічого не буде.
Друга альтернатива, яка не сподобалася М.Томенку, коли кіностудії, коли територія України стає територією для кінематографу інших країн. На його думку це "завелика честь для інших країн використовувати нашу територію, щоб знімати свої фільми".
Тому друга альтернатива, коли в Україні немає режисерів, акторів і інфраструктури, а є добра територія, є гарні кліматичні умови (бо в Росії тяжко знімати фільми довший період, а у нас є унікальна можливість на Ялтинській, Одеській чи Київський кіностудії це робити) є так само абсолютно неприйнятною.
М.Томенко висловив переконання у тому, щоб зробити обов'язковою систему конкурсу при фінансуванні з державного бюджету за умови, що фільм на державні кошти знімається лише, коли, наприклад, держава вкладає не більше 50 відсотків, і за умови, якщо це цінна ідея і унікальний сценарій, і визначні люди його роблять. Тоді завжди можна знайти ще половину коштів від інвестицій чи від бізнесу.
За словами доповідача, не можна знімати фільм за умови повного фінансування з державного бюджету в бідній країні, в якій ми живемо, і з тими проблемами, які у цій країні ми маємо. "Є необхідність - зробити якісний прорив і показати, що може бути конкурентне українське кіно. Тому не під звання давати ці кошти, а під унікальні сценарії і здатність через продюсерування просунути цей фільм на територію бодай кількох інших країн", - наголосив М.Томенко.
Доповідач також висловив переконання, що говорячи про кіно, треба думати про телебачення. Він поінформував присутніх про те, що на базі першого національного телеканалу і на базі обласних телерадіокомпаній уряд планує створити дві нові телекомпанії: компанію суспільного мовлення, де слово культура, освіта і українське кіно буде домінуючим. Стосовно реорганізації першого національного і обласних телерадіокомпаній в єдину систему ще одного каналу, то розмова, за його словами, відбудеться на парламентських слуханнях 13 квітня поточного року.
Микола Томенко далі зазначив, що українське кіно може знову стати елементом сприйняття українців, бо вони вже забули, що таке є українське кіно, через масову культуру.
У своєму виступі доповідач також окреслив кілька проблем сучасного кінематографу: кіностудій (їх стану, власності, максимального використання, того, що працює на виробництво кіно, а що є елементом корупції), майбутнього кінематографа, загальної зміни ситуації в українській культурі. "Я залишаюся на своїй тезі, поки керівництво країни, поки політична еліта не зробить кіно модним, доти жоден закон, жодна постанова не поверне українських глядачів і всіх нас до поваги українського кіно", - закінчив свій виступ віце-прем'єр-міністр.
Після виступу М.Томенка учасники слухань переглянули уривки з незавершеного фільму про сучасний стан українського кінематографу.
З доповіддю виступив перший заступник голови Комітету з питань культури і духовності Павло Мовчан.
Зробивши екскурс у недалеке минуле - 60-ті роки минулого сторіччя, коли український кінематограф вписувався у світовий контекст, Павло Мовчан виокремив мозаїку завтрашнього буття. Він зазначив, що "фактично сьогодні ми робимо вибір принципів нового життєладу, вибір того шляху, який визначить долю наших нащадків. І чи посіємо ми надію в світлі можливого і неможливого на позитивні зміни чи інерція культурної політики, закладена в попередні десятиліття, дійде цілковитого абсурду".
Промовець, говорячи про проблеми українського кінематографу у широкому суспільно-політичному контексті, наголосив, що є всі підстави змінити ситуацію в цій галузі за умови зміни пріоритетів в загальнодержавних підходах до культури і, зокрема, до культурно-інформаційного простору. В Україні ще збережений значний творчий потенціал, який необхідно задіяти вже нині, незважаючи на те, що з 5 українських державних студій залишилося півтори. За його словами, на тих студіях донедавна щорічно продукувалося 18 повнометражних фільмів для майже 30 тисяч кіноустановок, 45 телевізійних картин, більше 500 документальних та науково-популярних і 12 анімаційних. А до республіканського бюджету надходило щорічно 200 мільйонів карбованців. У республіканському фільмофонді нараховувалося майже півмільйона вітчизняних та зарубіжних кінофільмів. Кожен мешканець України в середньому відвідував 15 раз на рік кінотеатри. Сьогодні цей показник не сягає і жодного відсотка. Кіномережа на 90 відсотків з державної перейшла в приватну, кінофікація ліквідована, кіноосвіта живе за рахунок ентузіазму кіномайстрів та учнів, а фінансовий потенціал українського кінематографа, не поступається "Криворіжсталі", тому його розкрадали не один рік.
Павло Мовчан наголосив, що виробнича база згаданих п'яти студій плюндрувалася цілеспрямовано. Залишилося півкроку до втрати Одеської кіностудії. Він також навів факти того, що мало б незабаром статися також з Національною кіностудією імені О.Довженка.
Доповідач різко розкритикував той кінопоказ, який сьогодні переважає на більшості телевізійних каналів. Цим фактично відбувається духовне нищення власних дітей. За його словами, в України вже 11 дитячих колоній, де кожен десятий вбивця. "Свідомість наших дітей нафарширована відповідними образами вбивць-кілерів, наркоманів, поліцейських, вбивць-суперменів, і вплив електронних ЗМІ на формування свідомості підлітків незаперечний. Ці телеекранні герої, які витіснили із свідомості українську тематику, українську героїку, є веселими споживачами з домінуючими тваринними інстинктами, які ніколи і ні перед чим не зупиняться аби досягти своєї мети".
Говорячи про стан українського кінематографу, Павло Мовчан зазначив "при всіх наших злиднях, ми, все-таки, маємо свій кінопродукт, про який знають лише творці вітчизняних кінофільмів та жменька фахівців".
А за це ми щоденно вирощуємо в своєму середовищі нових вбивць, інвестуємо чужі і теле- і кінокомпанії. Доповідач зазначив, що цим відбувається системна, послідовна, добре керована робота по денаціоналізації української спільноти, адже ідеї гуманізму та загальнолюдські культурні цінності, які закладалися в основи національної кінематографії, ніколи ніхто і не збирався виконувати при закупівлі чужоземного продукту.
Якщо згадані критерії не стали загальнообов’язковими для всіх телеканалів, а й далі будуть ігнорувати власного кіновиробника, то національна культура, як форма історичного становлення нації, як динамічна система, система самоідентифікації нації, як стратегічний матеріал, з якого проектується і будується майбутнє нації, національна культура буде знову сфальсифікована.
П.Мовчан вважає, що проблема сучасного стану вітчизняного кінематографу є складовою проблемою національної безпеки. "У нас не повинен стояти вибір поміж європейськими принципами, де закони чітко захищають національну ідентичність, та суто колоніальним російським, внаслідок якого від України може залишитися лише одна географічна назва", - завершив доповідач.
Співдоповідав голова Комітету з питань культури і духовності Лесь Танюк. Зауваживши про слушність думок щодо недостатності законодавчої бази, він зазначив, що проблема в іншому: хтось законодавчі норми не виконує і нікого за беззаконня не карають. "Принципи державної підтримки кіно парламент затвердив, сама ж виконавча влада першою їх не виконує", - наголосив Л.Танюк.
Голова Комітету поінформував про ініціативи Комітету, які спрямовані на активізацію механізму залучення додаткових коштів на підтримку національного кіно, який є в Законі про збір на розвиток національного кінематографії. Народні депутати, щоб стимулювати інтерес приватного капіталу, зокрема пропонують внести зміни до податкового законодавства і звільнити на п'ять років від оподаткування операції з виробництва і поширення національних фільмів. Це дасть змогу розкрутитися національному бізнесові.
Комітет також пропонує відмінити податок на землю закладів кінематографії державної і комунальної форм власності, зменшити ставки ввізного мита на фільмові матеріали і кінообладнання, які не виробляються в Україні, вирішити питання пільгового кредитування виробництва фільмів, реконструкції кінотеатрів, передачу їх в оренду колективам і багато іншого.
Лесь Танюк пропонує залишити за державою опіку над дитячим, анімаційним, пізнавальним, документальним кіно і кінолітописом, забезпечити фінансування кіноосвіти і збереження кінематографічної спадщини, а також політику сприяння розвитку регіональної кіномережі.
Голова комітету, завершуючи свій виступ, висловив переконання, що лише культура на чолі держави здатна стати тією програмою-локомотивом, яка виведе з кризи інші програми: аграрну, економічну, монетарну тощо.
З другою співдоповіддю виступив кінорежисер, член Національної спілки кінематографістів України, заслужений діяч мистецтв Михайло Ільєнко. За його словами, величезну частину культури кінематографа почали відключати в Україні з кінотеатру, а тепер не пускають в ефір.
М.Іллєнко, зазначив, що вся структура інформаційного простору держави знаходиться поза контролем суспільства через недосконалість, а іноді і запрограмовану багатовекторність законів ухвалених для ручного управління нею. Конструкція виглядає непохитною, але не є довічною. Тому питання, як нам врятувати кіно, його дивує, адже відповідь насправді давно відома всім. Одна половина відповіді у протекційних законах щодо національного кіновиробника, , інша - у наведенні ладу у використанні ефіру.
Співдоповідач зазначив, враховуючи масштаби впливу ефіру на суспільство, усвідомлюючи небезпеку наслідків маніпуляції ефіром, констатуючи, що ефір будує або руйнує принципи національної безпеки, держава повинна нарешті адекватно відреагувати на це і на законодавчому рівні надати ефіру більш вагомий статус. Наприклад, статус національного державного інформаційного ресурсу як окремої суспільної цінності.
М.Іллєнко вважає, що сьогодні час рятувати національний державний інформаційний ресурс, бо йдеться не про юридично закріплену термінологію, а про принципову зміну ставлення до найпотужнішої зброї держави.
Промовець зауважив, що зупинити окупацію інформаційного простору через ефір під силу сучасній національній культурі. Її найвагоміша частина - кіно - теж зброя.
М.Іллєнко вважає, що єдиний шлях для українського кіно - повернутися в кінотеатри. Пропоновані механізми спільного виробництва передбачають об'єднання державного і недержавного фінансування кіновиробництва. Долучення до них телевізійного виробника замикає потужний трикутник, кожна сторона якого, відповідно до угоди, матиме свою долю інтересів, свою частину відповідальності і можливостей. Ця схема - крок до продюсерської системи, без якої кіно ніде в світі не працює. Але без державного законодавчого регулювання ніякого взаємовигідного співробітництва не буде, зазначив кінорежисер.
В обговоренні питання взяли участь член Національної спілки кінематографістів, продюсер Ганна Чміль, кінорежисер Леонід Мужук, головний редактор журналу "Кіно. Театр" Лариса Брюховецька; кінорежисер Юрій Іллєнко; кінорежисер Володимир Савєльєв, голова Національної спілки кінематографістів України Михайло Бєліков, кінорежисер Олесь Санін, генеральний директор Одеської кіностудії художніх фільмів Ольга Нєверка, генеральний директор хмельницької обласної фірми "Кіновідеопрокат" Василь Піддубняк, літературознавець Вадим Скуратівський, перший заступник голови Національної спілки кінематографістів Владлен Кузнєцов, президент голлівудської кінофундації (Сполучені Штати Америки) Пітер Борисів, директор кінотеатру "Жовтень" Людмила Горделадзе, кінорежисер Борис Савченко, кінорежисер Олег Фіалко, директор центру ім. Довженка Сергій Тримач, голова правління телеканалу ICTV Олександр Богуцький, генеральний директор Національної кіностудії художніх фільмів імені Довженка Віктор Приходько.
Кінорежисер Олесь Санін під час свого виступу зачитав відкритий лист ініціативної групи асоціації молодих кінематографістів, яка виступає за радикальне реформування українського кіно. У листі йдеться про те, що процеси, пов'язані з реформуванням українського кіно і далі приховані від уваги громадськості. При цьому старі гасла про необхідність державної підтримки національного кіно дискредитують саму ідею народження нового українського кіно.
Сучасний український кінематограф мусить бути конкурентоздатним та різноманітним. Це кіно, насамперед, жанрове і комерційне, захоплююче видовище, яке відповідає очікуванням українських глядачів та здатне консолідувати суспільство, авторське кіно, артхаос-фільми, що здатні представляти Україну на міжнародних кінофестивалях.
Молоді кінематографісти вважають, що поява в Україні принципово нових фільмів можлива лише на базі сучасної кіноіндустрії. Повинна бути створена концепція української кіноіндустрії, як прогнозованої самоокупної галузі. Потрібен Закон про державну підтримку кіноіндустрії України, нормативні та правові акти у галузі кінематографії, виробництві, дистриб'юції, кіно та відеопоказу.
У листі також йдеться про те, що кінематографія повинна мати свою інфраструктуру, має бути створений повний технічний цикл незалежного кіновиробництва в Україні, має бути розроблено та затверджено юридичне визначення "національний фільм", а держава має сприяти суб'єктам підприємницької діяльності різних форм власності у національному кіновиробництві, має бути розроблена та запроваджена система пропаганди національного кіно.
Учасники слухань ставили питання: чи українській державі взагалі потрібне українське національне кіно; хто візьме на себе відповідальність за знищення національного кіно в Україні?
Кіномитці просили не втручайтеся в їхні справи, і тоді вони самі дадуть собі раду.
Зацікавлено і неупереджено про проблеми вітчизняного кінематографу і шляхи їх розв‘язання говорили у своїх виступах народні депутати України Михайло Косів, Станіслав Пхиденко, Іван Гаврилюк, Володимир Яворівський, Голова Національної спілки письменників, Олег Тягнибок, Володимир Сівкович, Сергій Правденко,
Учасники слухань висловлювалися за прийняття Закону про збір на підтримку розвитку національного кінематографа, змін в оподаткуванні, і таким чином, створення реального державного протекціонізму, а не стовідсоткової підтримки кіно.
У виступах наголошувалося на відновленні ресурсу світового рівня українського документального, наукового, анімаційного кіно, пропонувалося утвердити національні пріоритети, "естетичну концепцію любові до України". Зазначалося, що це не утопія, а необхідна суспільна потреба, щоб нація підтвердила свій кінематографічний статус з її живою мовою.
Учасники слухань пропонували внести доповнення до закону про кінематографію щодо повної фінансової підтримки в першу чергу кінопроектів для дітей і молоді, документальних, науково-популярних фільмів, мультфільмів, кінолітопису, фільмів по збереженню історичної спадщини, історії України тощо.
"Саме національний кінематограф потрібен нації як дзеркало самоідентифікації, потужний засіб в формуванні національної ідеї держави", – наголошували промовці.
Окремо зверталася увага на кінообслуговування населення, створення єдиної структури державного управління кіномережею: на республіканському, обласних, міських і районних рівнях створивши обласні управління кінематографії, поклавши на них повноваження державного управління закладами кінематографії у забезпеченні ними державної політики в регіонах, призупинення практики знищення кінопрокатних організацій, перепрофілювання діючих кінотеатрів, особливо в обласних та районних центрах, а також їх продаж.
Учасники слухань зверталися до народних депутатів з проханням підтримати пропозиції про внесення змін до статей 88, 89 і 90 Бюджетного кодексу України щодо введення до видатків, які здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, фінансування на програму підтримки кінематографії.
У ширшому контексті ставилися вимоги до влади навести порядок у збиранні податків і протекціонізму над усією культурою.
Міністр культури Оксана Білозір, уважно вислухавши усіх небайдужих до ситуації з вітчизняним кінематографом, запевнила, що влада розбереться і поставить на ноги найпотужнішу сферу впливу держави - кінематограф.
Говорячи про перспективи, міністр культури зазначила, що необхідно прийняти низку законодавчих актів для підтримки національного кіновиробника: про збір на розвиток національної кінематографії з метою залучення додаткових коштів у національну кінематографію у розмірі 4-5 відсотків від доходу вітчизняного кіно-теле-відеоринку; про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість"; про тимчасове звільнення на 5 років від оподаткування всіх операцій з національного кіновиробництва та прокату; про внесення змін до Закону України "Про плату за землю"; про відміну податку на землю для закладів кінематографії; про внесення змін до Закону України "Про митний тариф України"; про зменшення ставок ввізного мита на матеріали і кіно обладнання; про залучення місцевих джерел фінансування кінематографії; про внесення змін до статті 9-ї Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" для упорядкування кіно-, відеообслуговування.
Для виведення галузі з занепаду, міністр культури вважає за необхідне повернути під державний контроль інфраструктуру кіностудій, підприємств технологічного циклу виробництва, системи кінопрокату. Для цього потрібно переглянути умови оренди, приватизації, відчуження майнових комплексів кіностудій, створити державні сервісно-обслуговуючі центри на основі технічних баз кіностудій, які володіли б основними засобами кіновиробництва. При відповідному інвестуванні та управлінні, на думку О.Білозір, зросте інтегрованість та вплив держави на кінематографічний процес.
Необхідно захистити національний кіноринок від експансії іноземної низькопробної продукції, що підриває ментальні основи українського суспільства. По суті, йдеться про загрозу національній безпеці України. Втрата національного кіноринку стане смертельним ударом по майбутньому України.
Завершуючи, міністр культури наголосила, що "тільки разом ми можемо створити українське кіно. ...Ми маємо велику українську традицію, кінематографічну традицію, яка надихає, вимагає порятунку і розвитку".
Перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, підбиваючи підсумки слухань, підтримав пропозиції, висловлені учасниками слухань, їх скоріше законодавче ухвалення, інакше "ми можемо опинитися досить далеко у культурному розвитку нашого народу, а це недопустимо".
А.Мартинюк висловив надію, що наступні розмови про вітчизняний кінематограф будуть більш оптимістичними, бо праві ті, хто кажуть: " Красу потрібно захищати з такою ж наполегливістю, з такою ж настирливістю, як кожна держава повинна захищати свою незалежність”.
На цьому парламентські слухання на тему: "Національна кінематографія: стан, перспективи та шляхи їх вирішення" завершилися.