Він був справжнім воїном, безстрашним і надійним, хоча автомат йому довелося тримати вперше в житті, він був, дійсно, Героєм», — кажуть побратими про Петра Торшина. Позивний йому дали «Тихий», бо мав у душі море доброти.
Народився Петро Торшин 3 січня 1990 року у селі Риботин Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У школі був дисциплінованим і старанним, найбільше любив точні науки. Був активним у громадському житті, любив працювати руками — допомагав по господарству вдома, залюбки опановував столярну справу. Односельці розповідають, що він уже в одинадцять років сам за плугом ходив: своїм конем городи орав. Любив рибалити. У Риботині проводилися місцеві футбольні турніри, і він у складі місцевої команди тричі ставав чемпіоном.
Після школи Петро Торшин вступив до Глухівського коледжу, отримав фах механіка-водія. За спеціальністю роботи не знайшов, тож влаштувався електриком Нехаївської дільниці експлуатації електромереж. Скрізь, де працював, згадують його теплим словом: золотий був хлопець.
Згодом переїхав до столиці, де нові можливості, нові перспективи, нове життя. Здобув вищу освіту, пов'язану з галуззю енергетики. Влаштувався в «Укренерго». Останній рік працював в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Петро Торшин став на захист Батьківщини. Спочатку — рідної Чернігівщини, пізніше долучився до 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава», у складі якого героїчно нищив окупантів.
19 липня 2022 року у боях біля села Нижнє Покровське під Бахмутом Донецької області Петра Торшина було поранено. 25 липня серце Героя перестало битися. Воїну навіки лишилось 32 роки.
Поховали захисника у рідному селі. У нього залишилась дружина Анастасія, п’ятирічний син Тимофійко, мама та бабуся.
Він був прекрасним сім'янином: чудовим чоловіком, люблячим татом. Добрий такий за вдачею. Безвідмовний. Турботливий. Завжди підтримає, зрозуміє, розрадить. Він завжди за нас переживав. А коли був на війні, то боявся, аби ми не лишилися одні, — ледь стримуючи сльози, розповіла вдова Героя Настя, якій у парі судилося прожити з Петром лише дев'ять років. — Він був моєю долею, але її вкрала війна». Коли чоловік нещодавно приходив у відпустку, Настя так не хотіла його знову відпускати на війну. «Відчувала, — зізнається, — що бачу його востаннє».
25 липня 2023 року Указом Президента України №445/2023 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Торшина Петра Валерійовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
ПУБЛІКАЦІЇ :
На Коропщині попрощалися із 32-річним захисником
У громаді на Чернігівщині встановили пам’ятні дошки загиблим воїнам (Фото)
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №445/2023 Про відзначення державними нагородами України