30 вересня 2013, 14:47
На засіданні Комітету зазначалося, що законопроектом (реєстр. №2268) пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства, Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою закріплення положень частини четвертої статті 55 Конституції України щодо реалізації права на судовий захист шляхом визнання рішення відповідного органу міжнародної організації, юрисдикція якого визнана Україною, та яким встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, у якості окремої підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України.
Народні депутати звертали увагу на те, що стаття 55 Конституції України гарантує, що окрім звернення до міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, гарантує право кожного звертатися до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (наприклад, Комітет ООН з прав людини, Комітет ООН проти катувань, Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок), після використання всіх національних засобів правового захисту. А відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства.
На думку членів Комітету, проектом не враховано, що за своєю природою рішення міжнародних організацій не є судовими актами, оскільки відповідні міжнародні організації не є судовими установами, які здійснюють свою діяльність у процесуальному порядку, властивому для судових інстанцій. Тому, вважають парламентарії, за своєю природою їх рішення, які можуть мати різну форму, є документами загального характеру, в яких переважно містяться рекомендації державам вжити заходів щодо недопущення порушень відповідних прав і свобод людини і громадянина.
Народні депутати наголошували, що "рішення цих міжнародних організацій навряд чи можна "прирівнювати", наприклад, до рішень Європейського Суду з прав людини та визнавати їх підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, Верховним судом України (тим більше, що у своїй більшості вони є "не персоніфікованими", тобто такими, що стосуються невизначеного кола осіб чи держав)".
Водночас парламентарії зауважували, що це не означає, що рішення зазначених міжнародних організацій, які спрямовані на недопущення порушень відповідних прав і свобод людини і громадянина, не є обов'язковими. Так, відповідні рішення мають враховуватися у діяльності всіх органів державної влади, в тому числі і Верховного Суду, який може (і повинен) використовувати їх при здійсненні своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Крім того, наголошувалося на тому, що зі змісту проекту неясно, який саме орган має розумітися як "орган, відповідальний за координацію виконання рішень відповідного органу міжнародної організації" (зміни до статей 358, 359 Цивільного процесуального кодексу, статей 111-19 та 111-20 Господарського процесуального кодексу).
На думку народних депутатів, запропоновані зазначеним законопроектом зміни виглядають недостатньо обґрунтованими та передчасними й потребують додаткового наукового та практичного вивчення.