Виступ Голови Верховної Ради України В.М.Литвина на урочистій церемонії вручення дипломів магістрів та спеціалістів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

29 травня 2012 року

Шановний Леоніде Васильовичу!

Шановні професори!

Панове Магістри!

Наскільки я пам'ятаю, латинське «магістр» означає «наставник, учитель». Це ставить мене в дещо незручне становище: наставляти наставників незручно, вчити вже пізно, а від лекцій ви втомилися за роки навчання. Тому я вирішив обмежитися порадами вже зрілого академіка зовсім молодим магістрам і спеціалістам.

Моя перша порада - слухайте і добре аналізуйте усі настанови, але живіть своїм життям. І ніколи не йдіть за натовпом. У цьому я бачу, якщо хочете, глибоку філософію. Людина широкої освіти, грунтовних знань, вільного мислення без шор і стереотипів - така, як магістр або спеціаліст - повинна самостійно осягати світ та істину.

Моя друга порада, знову ж таки, повертає до латині. «Де омнібус дубітандум» - тобто, «все піддавай сумніву». І, в першу чергу, самих себе, правоту своїх тверджень і вчинків. Можете вважати це порадою Голови парламенту майбутнім дипломатам і політикам, економістам і правникам. Роки в українській політиці переконали мене: непомірна самовпевненість, дефіцит самокритичності, віра у свою винятковість і непогрішність у політиків - головний корінь наших державних невдач, промахів і відвертих помилок, у тому числі, у сфері зовнішньої політики.

Порада третя: Встигайте за часом. У Альберта Ейнштейна є цікава думка: «найцікавіше у майбутнього - це те, що воно приходить щодня». Усього 35 років тому я отримав диплом про освіту в цьому ж університеті на історичному факультеті. Але як блискавично змінився світ: зникла країна, в якій я вчився, розвіялися, як дим, ідеї і сама ідеологія, без якої здавалося немислимим життя. Зовсім іншими стали життєустрій, система поглядів, іншою стали держава, політика, люди, технології, музика, мода…Багатьом людям мого покоління досі важко усвідомити усі ці зміни і підготуватися до них, і це правда. Тому - робіть своє майбутнє і майбутнє країни сьогодні, тому що воно приходить щодня.

Ці поради універсальні і вони легко застосовуються до вашої професії, у тому числі і особливо у сфері зовнішньої політики й дипломатії. Оскільки останні п'ятнадцять років я системно займався зовнішньою політикою, був причетний до розробки і ухвалення ключових зовнішньополітичних рішень в якості багаторічного члена РНБО України і, нарешті, Голови українського парламенту, дозволю собі поділитися з вами декількома коментарями про зовнішню політику і, у тому числі, зовнішньополітичні проблеми України.

Розпочну з того, що ви починаєте свою професійну кар'єру в умовах загальновизнаної кризи міжнародно-правової системи, на яку накладається ще й криза світової економічної системи.

Загалом криза світового правопорядку, за моїм переконанням, розвивається в двох напрямах. 

По-перше, міжнародні юридичні механізми протидії загрозам і викликам безпеки, що склалися, в умовах глобалізації вже виявляються не ефективними. Реальністю повсякденного життя стали екологічна деградація, ядерна загроза, транснаціональна організована злочинність, піратство, міжнародний тероризм, світові фінансово-економічні кризи, масова нелегальна міграція і багато що інше. Причому ці ризики набувають кумулятивного ефекту, істотно посилюючи один одного. Зважених відповідей на ці виклики і ризики міжнародне право не виробило.

По-друге, криза міжнародно-правової системи особливо очевидна у сфері застосування  міжнародного права. З початку 1990-х років зареєстровані десятки випадків відкритого або завуальованого порушення міжнародного права, позаправового втручання у внутрішні справи ряду держав з тяжкими наслідками для суверенітету і самої державності цих країн. Принцип антиутопії Джорджа Оруелла - «деякі тварини рівніші, ніж інші» - все наочніше закріплюється в міжнародних відносинах. Ті з вас, кому доведеться працювати в практичній дипломатії і сфері міжнародного правозастосування, дуже скоро переконаються в тому, що Україна, на жаль, не входить до «клубу рівніших», і, очевидно, не швидко займе в ньому надійне місце.

Ким би ви стали в майбутній кар'єрі - консулом, послом, економістом чи правником, або міністром і депутатом, - вам доведеться враховувати, що ви працюєте в кризових галузях і професіях і бути професійно готовими знайти відповіді на виклики для України.

Мій другий, але далеко не головний коментар пов'язаний із загальним сприйняттям зовнішньої політики і політики взагалі, у тому числі українськими громадянами. Відомий американський інтелектуал і колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер якось сказав: «Американці схильні вірити, що зовнішня політика - це розділ психіатрії». Додам, що українська політика - це суцільна психіатрія. Українське суспільство ще далеке від такого сприйняття політики, але і вона настільки далека від середнього українця і його потреб, що формула Кіссінджера може стати реальною й для нас.

Якщо внутрішня і зовнішня політика України не стане зрозумілою і переконливою для усіх громадян країни, вона н

е зможе стати важливим чинником суспільної консолідації, забезпечити надійну реалізацію завдань внутрішнього демократичного облаштування країни. Люди настільки заморочені суперечливими зовнішньополітичними сигналами влади, заплутані численними і часто протилежними «дорожніми картами», полярними заявами політиків і експертів, що їх апатія до міжнародного майбутнього і місця країни у світі може серйозно відбитися на державному розвитку України. Кажу це для того, щоб у своїй діяльності ви завжди пам'ятали про суспільну роль політики і дипломатії і не вважали себе обраними членами закритого «елітного клубу».

Тепер важливе останнє судження, оскільки у вас сьогодні свято, а не лекція. Я закликаю вас розвивати широке, панорамне мислення. Нам усім треба навчитися бачити «велику карту світу». На жаль, в останні десять років українська зовнішня політика, проголошуючи на словах «багатовекторність», на ділі борсається у двохвекторному вимірі. Як Буриданів віслюк між двох копиць сіна, Україна розривається між євроінтеграцію з її цивілізаційними цінностями та економічними вигодами більшої інтеграції з Росією й СНД. Проте двох інтеграцій в протилежних напрямах, як відомо, не буває.

Мораль цього судження проста: перед Україною відкритий весь світ, а не тільки два полюси. Гармонійно інтегруватися у світову спільноту можна і треба, але потрібна політична сміливість і воля діяти, не жертвуючи внутрішніми національними цінностями, інтересами нації і держави. Можливо, саме вам і доведеться розробляти і аргументувати і втілювати рішення такого масштабу.