Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією провів "круглий стіл" на тему: "Здійснення Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції - оцінка громадянського суспільства"

Відкриваючи засідання голова Комітету Валерій Бевз, зокрема, зазначив, що "тільки за  участю широкого загалу громадськості ми зможемо досягти конкретних, практичних результатів у загальнодержавній справі - справі запобігання протидії корупції".

Він нагадав присутнім, що положення оновленого вітчизняного антикорупційного законодавства введено в дію з 1 липня поточного року, а визначені Законом "Про засади запобігання і протидії корупції" вимоги щодо фінансового контролю суб’єктів публічної служби вводяться в дію з 1 січня наступного року. Однак, Комітет вважає, що часу для роздумів немає. "Тому саме найближчим часом необхідно завершити налаштування загальнодержавного механізму, який має включати в себе ресурси усіх, без виключення, органів державної влади і місцевого самоврядування", - наголосив В.Бевз.

Заступник директора Представництва Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй. Елена Панова в своєму виступі зазначила, що реалізація Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції - це складний, багатогранний процес. Він вимагає створення відповідних національних інструментів, розповсюдження відповідної інформації про дотримання конвенції де-юре і де-факто. За її словами, системи ООН, включаючи Програму розвитку, надають і надавали державам допомогу у боротьбі з корупцією.

Е.Панова відзначила те. що Україна була однією з перших держав у Європі і в зоні СНД, яка пройшла самооцінку відповідності до конвенції у 2010 році. Україна також належить до тих чотирнадцяти урядів, які підписали міжурядову ініціативу партнерства на Генеральній асамблеї ООН.

Заступник директора Департаменту антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя Міністерства юстиції України Роберт Сіверс зазначив, що кримінальна відповідальність за низку передбачених Конвенцією правопорушень вже була передбачена Кримінальним кодексом України до ратифікації конвенції. Це, зокрема, зловживання службовим становищем, одержання та давання хабара в публічному секторі, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом зловживання, а також легалізація коштів, одержаних злочинним шляхом, та злочини проти правосуддя.

Водночас, цього було недостатньо, вважає Р.Сіверс, оскільки низка діянь не була криміналізована на момент ратифікації конвенції. Саме Верховною Радою було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо відповідальності за корупційні правопорушення)". Він йшов в пакеті з законом базовим, і з набранням чинності більшість положень глави третьої Конвенції, яка стосується криміналізації, була повністю або більшою мірою виконана нашою державою. Зокрема, законом було проведено у відповідність до конвенції перелік службових осіб, які є суб’єктами відповідальності за злочини у сфері службової діяльності. До них віднесено було посадових осіб іноземних держав та міжнародних організацій. Більш широкого трактування набуло поняття активного хабарництва, його визначили в якості окремого складу злочину, і, таким чином, криміналізованим виявилося не лише давання, а й пропозиція хабара.

Відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів, включаючи і норми Конвенції, держава повинна приділяти увагу питанням подолання корупції не лише в публічному секторі, а й у приватному. Таким чином, зазначив доповідач, підкреслено важливість забезпечення доброчесності при здійсненні економіч

ної, фінансової та комерційної діяльності. За його словами, саме тому у Кримінальному кодексі було диференційована кримінальна відповідальність за корупційну діяльність у приватному секторі.

Крім цього, було запроваджено кримінальну відповідальність за активне та пасивне хабарництво за участю таких осіб. І з урахуванням особливостей, які існують в нашій державі, щодо системи надання публічних послуг, окремо було криміналізовано діяння осіб, які надають такі послуги. Йдеться про аудиторів, нотаріусів, оцінювачів і третейських суддів та інших осіб.

За слова урядового експерта, є певна кількість питань, які залишилися неврегульованими навіть після прийняття закону. Так, сьогодні залишається невирішеним питання відповідальності юридичних осіб, в процесі імплементації перебуває питання арешт та конфіскація не лише прямих, але і конвертованих доходів від корупційної діяльності, а також майна, обладнання, які використовувалися як знаряддя чи засоби вчинення злочину. Йдеться про законопроект, який знаходиться на розгляді Верховної Ради - про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу щодо вдосконалення процедури здійснення конфіскації.

Р.Сіверс констатував, що Україна на 90 відсотків імплементувала положення Конвенції ООН проти корупції. Більшість з тих положень, які не були імплементовані в національне законодавство, за його словами, носять факультативний характер, а отже не є обов’язковими для імплементації, а є обов’язковим лише розгляд цих питань законодавчим органом.

На думку учасників "круглого столу", одним із заходів боротьби з корупцією є посилення прозорості, підзвітності державних структур, правовий захист громадян, просвітницька робота з населенням, сприяння залученню населення до процесів прийняття рішень, виховання молоді у дусі неприйняття корупції та дотримання прав і свобод людини і громадянина у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Також для успішного використання заходів боротьби з корупцією необхідна взаємодія та підтримка суспільства. Міжнародний досвід робить наголос на тому, що активність громадян, зацікавлених у подоланні корупції, є головною передумовою подолання корупції. Тому запорука реалізації антикорупційної політики - це участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції, вважають учасники заходу.

На засіданні йшлося й про те, що в частині реалізації Конвенції ООН проти корупції необхідно: органам державної влади і місцевого самоврядування розробити таку систему взаємодії громадськості з органами влади в сфері боротьби з корупцією, яка буде виконуватися на практиці; активніше залучати інститути громадянського суспільства до участі у нормотворчій діяльності як на державному, так і на місцевому рівні тощо.