22 червня 2011, 09:23
Пам´ять про війну - великий привілей і священний обов´язок. Про це йдеться у статті Голови Верховної Ради України Володимира Литвина «Гіркий полин 22 червня», опублікованої у газеті «Голос України» у середу.
У статті В.Литвин детально аналізує причини й передумови Другої світової війни, перебіг бойових дій, ступінь та ефективність реалізації мобілізаційного потенціалу СРСР, вплив війни та окупації на Україну.
Керівник парламенту зазначає, що з зловісного дня 22 червня 1941 р. минуло 70 років, але й донині не лише в академічному середовищі, а й у широких громадських колах не вщухають дискусії з приводу причин, передумов, перебігу, наслідків війни. «Мало яка інша подія несе в собі стільки суперечливих та складних для пояснення значень і символів. З них тільки один момент - що це був початок найважчих випробувань для нашого народу - ні в кого не викликає сумнівів і заперечень», - зазначає В.Литвин.
Як переконливе свідчення того, наскільки по-різному сприймається в сучасному українському суспільстві найбільш масштабний збройний конфлікт в історії цивілізації, Голова Верховної Ради наводить суперечки довкола його назви. На думку В.Литвина, цей термінологічний конфлікт «є продуктом переважно політичних технологій у сфері колективної пам´яті, і, як це часто буває у таких випадках, далеко не завжди відображає не тільки реальне наповнення тогочасних подій, а й те, як їх пам´ятають і сприймають люди на індивідуальному рівні».
«Не випадково час від часу виникає нагальна необхідність повернення до подієвого полотна у незайманому фактологічному вимірі, аби очистити його від усіляких нашарувань, тенденційності, а то й свідомих фальсифікацій, а отже, перекрити можливості для спекуляцій та маніпулювання масовою свідомістю. В будь-якому разі такі ремінісценції корисні з огляду на необхідність пам´ятати і розуміти те, що з нами було в минулому», - наголошує керівник парламенту.
За словами В.Литвина, про війну ніколи не буде сказане все. «Незаперечливим є факт: перемогу у війні здобули суспільство і держава. Та інколи корисно поглянути на те, як думали, діяли, відчували ті, хто був «народом» і хто репрезентував владу. Характер цієї взаємодії (а часом і конфронтації) унаочнює всю складність воєнного буття. Але якщо виокремити головне, то це були спільні виклики й випробування, що вимагали консолідації суспільства й держави, аби їх витримати», - зазначає він.
В.Литвин підкреслює, що всі аспекти війни потрібно розглядати у сукупності. «Є лінії взаємодії цих елементів, які неможливо розглядати диференційовано. І саме до них належать зусилля, спрямовані на відсіч ворогу, подолання далекосяжних наслідків руйнівного збройного й ідеологічного протистояння, - зазначає він. - Можливо, це дасть нам методологічну підказку для розв´язання гострих політичних і соціально-економічних проблем в сучасній Україні».
На переконання керівника парламенту, «не можна зі зловтіхою писати, говорити й думати про те, що діялося в 41-му». «Це віддає невіглаством, черствістю душі і глухістю серця, змертвінням родового зв´язку з попередніми «поколіннями», зневажанням їхньої пам´яті, сподівань і цінностей. Це - глухий кут не лише для особистості й громадянина, а й суспільства загалом», - говорить В.Литвин.
«Знати і пам´ятати про цю трагічну і героїчну сторінку - великий привілей і священний обов´язок, - заявляє Голова Верховної Ради. - Можна відзначити історичні події згідно зі встановленим законом порядком. Та водночас діють неписані закони честі, порядності, прощення, солідарності, без яких традиція перетворюється на мертву формальність, а свіжий емоційний порив - на нещиру зобов´язальну атрибутику. Кожен має обрати свій шлях і власну позицію».