25 лютого 2005, 17:06
Голова Верховної Ради України Володимир Литвин у п’ятницю відвідав з робочою поїздкою місто Харків, де взяв участь в урочистому засіданні, присвяченому 200-річчю Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
В.Литвин оглянув фотовиставку, присвячену діяльності Академії, і виступив перед професорами і студентами.
Текст виступу В.Литвина:
“Шановний Василю Яковичу!
Високоповажні члени вченої ради, колеги!
Сьогоднішнє свято – це пошана духовних твердинь України – університетів і академій, які були, є і будуть генераторами національного й суспільного подвижництва.
Сьогоднішнє свято – це пошана їх професорів і вихованців, які наполегливо вводили Україну до європейського культурного простору, ревно оберігаючи скрижалі української державності, історичну пам’ять і національно-культурну спадщину.
Мудрістю й стараннями інтелектуалів Харкова це місто вже два століття гідно утримує за собою позиції провідного університетського, ширше – наукового і культурного центру України.
Пишні крони дерев, виплеканих у цьому справжньому “Садові божественних пісень”, сягають світових інтелектуальних горизонтів, щедро плодоносячи на ниві освіти, просвітництва, науки й культури.
Історія подарувала Харкову щасливу можливість на світанку ХІХ століття стати інтелектуальною українською столицею. Стрімке піднесення ідейно-естетичних і філософських течій, “буря і натиск” харківських романтиків у осягненні таїн національного характеру духовно звеличували Слобожанщину і всю Україну.
Й цілком природно готували давнє університетське місто до високої честі стати адміністративним і політичним центром України 20-х – початку 30-х років ХХ століття.
Двохсотлітній ювілей і університету, і академії – слушна нагода для розмови про неослабну силу освіченого Слобожанського краю, яка й сьогодні живить науково-мистецьку еліту України і всього слов’янського світу.
Як на мене, істинний вік і слава університету чи академії вимірюються не сухими цифрами, а насамперед доробком на ниві національної освіти, науки й культури.
Сповідуючи принцип історизму, мусимо визнати, що сьогоднішня дата – знакова, але певною мірою й умовна.
Ведучи мову про 200-річний ювілей Академії, бачимо її витоки передусім у діяльності славетного Харківського національного університету імені Василя Каразіна.
У багатій історії української і всеслов’янської вченості, духовності та просвітництва йому належать найяскравіші сторінки.
Образно кажучи, нинішня Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого – рідна донька Харківського імператорського університету, що постав у далекому 1805 році.
А відомо ж бо, що такі доньки, як княжна Анна – київського князя Ярослава Мудрого, а згодом – королева Франції, гідні своїх батьків і прославили на весь світ і свій рід, і отчі пороги як край великої вченості та самобутньої православної традиції.
Очевидно, що гордість за великі справи попередників і відчуття особистої причетності до примноження історичної слави університету дають підстави виводити родовід юридичної академії імені Ярослава Мудрого саме з цих джерел. Для історика визначальним є факт, що Академія народжувалася в лоні відділення моральних і політичних наук Харківського імператорського університету.
Будуючи правову державу, у якій верховенство безумовно має належати Закону, пам’ятаймо хоча й неписані, а втім непохитні норми морально-звичаєвого права, за якими український народ упродовж століть успішно облаштовував своє життя.
То ж правовою основою суспільного життя має бути незламний стрижень моральності, глибинний код якої, я в цьому переконаний, плекався й зміцнювався в стінах Академії.
Ці ж почуття, як і взорування на життєве кредо Ярослава Мудрого – “Раніш закон, а потім – благодать!”, мають служити моральним стимулом і дороговказом нинішньому академічному співтовариству на шляху утвердження правди і наукової істини.
Говорити саме в Харкові про традиції “Руської Правди” і “Правди Ярославичів” як про кодекси судових законів наших пращурів, у яких зведено, за словами Михайла Грушевського, “споконвічне руське право”, спонукають не тільки ювілейні настрої, але й домінанти історії, як і виклики політико-правових реалій сьогодення.
Криві історичні дзеркала Російської імперії, надто ж – її централістична оптика довго й незмінно вказували Харкову шлях національно-культурної асиміляції і повного розчинення місцевого колориту та мови в загальноімперському середовищі.
Харків був цікавий для царського двору виключно в якості регіонального адміністративно-культурного стрижня, на який уява вельмож нанизувала уламки непокірної Гетьманщини, строкату Новоросію і навіть Дон.
Геополітичне роздоріжжя – тяжкий хрест Харкова, з-під якого ще й сьогодні місто не випросталося сповна, на весь свій історичний зріст.
Питання – куди і з ким іти, які духовно-політичні цінності сповідувати – на жаль, і в ХХІ столітті все ще терзають українське суспільство, зокрема тиснуть на громадянське сумління харків’ян, хвилями ширячись усією державою.
Місцеві ж дворяни сподівались своїми благодійними пожертвами для заснування університету повернути втрачені привілеї. За таких непростих обставин, дивного збігу різнорідних інтересів і з’явився слобожанський університет. Амбітний задум Василя Каразіна, засновника Харківського університету, – перетворити Харків на нові Афіни, усупереч складнощам і парадоксам долі, справдився.
Харків’яни довели освіченій громадськості інших університетських міст правдивість відомого українського прислів’я: “На чорній землі білий хліб родить”.
1816 року перший в Україні масовий журнал “Украинский вестник”, заснований викладачами і випускниками університету, саме з Харкова провістив усьому світові про початок нової епохи в культурній історії українського народу, його право своєю мовою й наукою “состязаться с просвещеннейшими народами Европы”.
Відтак Харків докорінно змінив формат інтелектуального і культурного простору підросійської України.
Більше того – витворив унікальну культурну практику, що синтезувала національну самобутність, європейський культурний діалог і водночас – лояльність до ідеологічних та адміністративних приписів імперії.
Події, які відбулися в Україні впродовж останніх місяців, остаточно зафіксували кінцевий розпад Радянського Союзу, у тому числі і на ментальному, глибинному рівні свідомості людей.
Вірю, не стихнуть і не розвіються на вітрах часу ті голоси, що лунали в усіх куточках України та світу, зводячи духовну твердиню нашої демократії, людської гідності, правди й совісті.
Голос же правників і захисників верховенства права, що лунав у ті дні з особливою силою, має застерегти наступні покоління, аби більше не наблизитися до руйнівного суспільно-політичного виру, з глибин якого Україна щасливо випірнула територіально цілісною.
Український народ глибше осягнув своє власне єство, виявив глибинну ментальну сутність – національну, мовну і конфесійну єдність, несприйняття штучно нав’язуваних ліній поділу Захід-Схід, прагнення посісти гідне місце в сучасному глобалізованому світі, об яку вмить розбилися всі цинічні політичні технології.
Наш народ, наша держава витримали дуже непростий і нелегкий тест на зрілість та життєздатність. Тепер справа за тим, як буде використано нові можливості.
Перш за все – для того, щоб вивершити демократичну й правову державу, створити ефективну й відповідальну перед власним народом владу, здатну згуртувати націю.
Інтелект і моральність влади – все ще актуальна для нас вимога сьогодення.
Високий же інтелектуальний потенціал українського суспільства, зосереджений і в стінах Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, зміцнює віру у те, що ми не втратимо воістину історичний шанс досягти високих демократичних стандартів організації нашого життя.
Головним завданням сьогодення – завданням не лише політиків, а й вищої школи, є консолідація українського суспільства. Саме освічена вузівська спільнота знає апробовані історією способи ткання тих чудодійних ниток, що забезпечать територіальну цілісність і духовну єдність України.
Подолати матеріальну бідність громадян, складнощі їх духовної самореалізації, досягнути європейських стандартів у освіті, соціальній та правовій сферах можна лише в умовах демократичного суспільства.
Відтак, завдання вузівського товариства – зміцнити людську віру в те, що політичні, економічні та соціальні трансформації забезпечать нам високі європейські стандарти життя в Україні.
Коли кожна людина реально відчує переваги гідного життя, співвідносного із суспільними й економічними стандартами Європи, тоді відпадуть необґрунтовані претензії на регіональну винятковість, образливі ярлики про “друго-“ і “третьосортність”.
Адже історія України як великої європейської держави творилася одночасно у Києві і Львові, Харкові й Полтаві, Донецьку і Чернігові, на берегах Дніпра і Чорного моря.
Нова й процвітаюча Україна не повинна ділитися за мовною, релігійною чи будь-якою іншою ознакою.
Багатоманіття етнополітичних, етноконфесійних ідей, культурно-освітніх і наукових цінностей дає могутній поштовх для культурного, інтелектуального розвитку й самореалізації всього українського народу.
Ми віримо у велике майбутнє кожного регіону, які складалися історично, мають свої виразні привабливі профілі, творячи єдину Україну в її багатоманітності.
Тому роль Слобожанщини, яка лежить на перехресті Європи й Азії і виконує місію єднання євразійського континенту, культурного взаємозбагачення, зони миру, стабільності, демократії, економічного зростання, є доленосною.
Нехай же інтелектуальна молодь Харкова, яка гідно представлена у юридичній академії імені Ярослава Мудрого, стане разом з інтелектуалами Львова, Києва й Донецька творцем великого майбутнього України.
З ювілеєм вас! Слава Академії! Слава професорам, слава студентам Харківської юридичної академії імені Ярослава Мудрого!”
В.Литвин вручив Почесні грамоти і відзнаки Верховної Ради України професорам і викладачам академії.