Комітет з питань правосуддя рекомендує парламенту направити на доопрацювання проект закону про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (щодо розгляду справ відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей)

Законопроектом (реєстр. №6359) пропонується створити законодавчі умови для ефективного виконання Україною міжнародних зобов´язань, взятих відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Члени Комітету вважають, що проект "є слушним, оскільки його прийняття має оптимізувати розгляд судами України справ про забезпечення повернення незаконно переміщених і утримуваних дітей на підставі Конвенції, що сприятиме ефективному захисту прав та інтересів дітей від результатів їх незаконного переміщення".

Не заперечуючи в цілому стосовно змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ відповідно до вказаної Конвенції, Комітет вважає, що подані законодавчі пропозиції потребують доопрацювання.

Так, у проекті пропонується розглядати справи щодо повернення дитини на підставі Конвенції у порядку окремого провадження, для чого розділ ІV ЦПК України доповнюється новою главою 13. Проте у порядку окремого провадження розглядаються справи щодо встановлення певних обставин (юридичних фактів або зміни правового статусу громадянина), з якими пов‘язується виникнення, зміна або припинення майнових чи особистих немайнових прав суб‘єкта права.

Саме це, зазначалося на засіданні, визначено у статті 234 ЦПК України, згідно з якою окреме провадження - вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. З цих причин розгляд таких спорів відбувається у непозовному порядку, оскільки у цих справах відсутній відповідач як сторона, до якої заявником висувається певна вимога.

У спорах же про повернення дитини, наголошували народні депутати, як правило, завжди є сторона, в якої дитина має бути відібрана. Це, до речі, фактично визнається і в самому проекті, оскільки відповідно до частини 4 статті 2904, якою доповнюється ЦПК України, дозволяється укладення мирової угоди між заявником і особою (особами), з якою (якими) перебуває дитина в Україні. Хоча межа такої мирової угоди не визначена, але її зміст можна передбачити: замість повернення дитини будуть врегульовані усунення перешкод у спілкуванні з нею та строки і тривалість побачень з можливістю її вивозу за межі України тощо. У справах же окремого провадження, враховуючи визначення поняття окремого провадження, зафіксованого у частині першій статті 234 ЦПК України, інститут мирової угоди відсутній, оскільки відсутні сторони з протилежними інтересами, позовні вимоги тощо.

Члени Комітету звернули увагу також на те, що рішення суду про відібрання дитини та її повернення тому з батьків або іншій особі, з якою вона проживала (якщо одним з батьків або іншою особою буде самочинно змінено місце її проживання, у тому числі способом її викрадення), згідно із статтею 162 Сімейного кодексу України приймається за позовом заінтересованої особи, тобто справи про повернення дитини в межах України розглядаються у позовному, а не у окремому провадженні.

Отже, вважають парламентарії, віднесення справ про повернення дитини до справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, потребує додаткового обґрунтування і встановлення обставин, які можуть досліджуватися судом в порядку окремого провадження - законність або незаконність вивезення дитини з місця її постійного проживання.

Для того, щоб вимога про повернення дитини могла розглядатися у порядку окремого провадження, наголошували члени Комітету, вона має набути безспірного характеру.

Водночас, у статті 2902 запропоновано встановити зміст заяви про повернення дитини. На думку парламентаріїв, у цій заяві мають бути зазначені підстави на основі яких заявник вимагає повернення дитини, також куди і кому слід повернути дитину. Крім цього, у статті слід визначитися з необхідністю перекладу документів, які додаються до заяви про повернення дитини на державну мову, оскільки вони можуть бути викладені іноземною мовою, а також з їх легалізацією.

Вбачається недоцільною пропозиція, зазначалося на засіданні, зафіксована у пункті 1 частини 5 статті 2904 проекту, згідно з якою під час ухвалення рішення у справі про повернення дитини суд вирішує питання, чи підлягають застосуванню положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, оскільки такі справи й розглядаються у зв´язку з приєднанням України до цієї Конвенції, при цьому у самій назві розділу є вказівка на це. Окрім того, міжнародні конвенції, ратифіковані Україною, стають частиною національного законодавства, тому мають застосовуватися без зайвих посилань на це у ЦПК України.

Разом з тим, члени Комітету вважають неприпустимим лише у одній категорії справ, як передбачено проектом, регламентувати порядок апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Більш раціональним буде застерегти особливості апеляційного провадження в такій категорії справ в главі 1 розділу V ЦПК України.

Водночас, викликають сумніви у народних депутатів запропоновані законопроектом у пункті 7 частини першої статті 367 ЦПК України положення про негайне виконання рішення суду у відповідних справах, що не співвідноситься з положеннями частини другої статті 2905, якою передбачено, що у разі задоволення заяви суд встановлює, чи є підстави для негайного виконання судового рішення. На думку народних депутатів,, необхідно обережно підходити до закріплення в законі обов´язку суду звертати такі рішення до негайного виконання, оскільки в разі вивезення дитини за кордон буде важко здійснити поворот виконання у випадку скасування рішення судом апеляційної інстанції.

Під час обговорення було висловлено й низку інших зауважень до законопроекту.