Комітет з питань правової політики рекомендує парламенту відхилити проект закону "Про внесення змін до деяких законів України з питань міжнародного приватного права (про захист майнових та немайнових інтересів України як держави, її територіальних громад, а також осіб, які перебувають у державній або комунальній власності, у міжнародних спорах)"

Законопроектом (реєстр. №6591) пропонується внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України та законів "Про міжнародне приватне право", "Про міжнародний комерційний арбітраж", "Про правонаступництво України", які спрямовані на захист майнових та немайнових інтересів України, її територіальних громад та "осіб, які перебувають у державній та комунальній власності".

На засіданні Комітету зазначалося, що завданням законопроекту, як зазначається в пояснювальній записці, є "встановлення виключної підсудності справ судам (арбітражам) України, а також обмеження або заборона визнання чи виконання на території України рішень іноземного суду, іноземного арбітражу або іншого компетентного органу іноземної держави, коли стороною спору є Україна як держава, її територіальна громада або особа, що перебуває у державній чи комунальній власності України, якщо такі рішення суперечать Конституції України, інтересам українського суспільства, або призводять до збитків державного бюджету або бюджетів її територіальних громад".

Комітет дійшов висновку, що змінами до чинного законодавства України пропонується скасувати право сторін правочину на вибір права суду у правочинах, сторонами якого є держава Україна, а також визначити підсудність таких правочинів за правом України. Наголошувалося також на невідповідності окремих положень законопроекту вимогам Конституції та законодавства України.

Так, прийняття змін до Закону "Про міжнародне приватне право", вважають народні депутати, призведе до звуження встановлених законодавством України майнових прав, оскільки скасує або суттєво обмежить право на вибір способу судового захисту сторін правочинів, що укладаються на території України за участю іноземного елемента. Зазначене суперечить вимогам частини третьої статті 22 Конституції України, якою встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ці конституційні положення стосуються рівною мірою як громадян України, так і іноземців.

Крім того, законопроект у п. 2 Прикінцевих положень передбачає, що прийняті до набрання чинності запропонованим законом рішення іноземного суду або арбітражу щодо правочинів, які регулюються правом України або підпадають під виключну підсудність судам України згідно цього закону, не підлягає визнанню та виконанню в Україні.

Таким чином, наголосили парламентарії, запропоновані норми, мають зворотну дію в часі. Проте, вони не спрямовані на пом`якшення чи скасування відповідальності особи, а тому містять ознаки невідповідності положенням частини першої статті 58 Конституції України, якою не допускається надання законам зворотної дії в часі.

Комітет звернув увагу автора законопроекту на те, що питання правових підстав для невиконання рішень іноземних судів, міжнародних судових установ в Україні у цивільних та господарських правовідносинах регулюється також Цивільним та Господарським кодексами, а також Цивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України.

Зокрема, статтею 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частина перша статті 208 Господарського кодексу України передбачає, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" зазначається, що є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на  використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами,іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Верховний Суд України вважає, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Комітет вважає, що практика застосування положень чинного законодавства України свідчить, що порушення публічного порядку не допускається на прохання іноземного суду під час виконання його рішення. Такий підхід підтверджується нормами п. 7 ч.2 ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України, за якими підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є те, що виконання рішення загрожує інтересам України (п. 7 ч. 2 ст. 396 ЦПК України) та інші норми.

Водночас, зазначили члени Комітету, запропонований законопроектом в абзаці другому ч.2 ст. 81 Закону "Про міжнародне приватне право" принцип адекватного арешту майна інших держав на території України у випадках винесення іноземними судами рішень про арешт, конфіскацію чи будь-яке інше обмеження прав власності на актив, який знаходиться за кордоном України та належить Україні як державі, не узгоджується з законодавством України, а також з чинним міжнародними договорами України про правову допомогу.

Члени Комітету вважають, що прийняття законопроекту №6591 негативно вплине на стан захисту майнових прав як фізичних і юридичних осіб, так і держави; сприятиме погіршенню міжнародного авторитету України; через перегляд міжнародно-правових угод, укладених іншими країнами і Україною, спричинить зворотні дії правового характеру по відношенню до України та її фізичних і юридичних осіб, що суперечить міжнародно-правовим зобов`язанням України (Конвенції ООН про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, статтям 26 і 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року та ін.).