04 червня 2004, 17:34
Журналісти як провідний соціально-політичний прошарок нашого суспільства давно заслужили всенародне визнання, а відтак - справедливе неофіційне визначення "четверта влада" держави.
В усі часи ви були дієздатним і організованим загоном, який за будь-яких обставин міг сказати людям своє вагоме слово про ті чи інші історичні події. Тому цілком закономірно десять років назад, 25 травня 1994 року Указом Президента України 6 червня було визнано професійним святом українських журналістів. Оскільки саме у цей день 1992 року Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів.
Можна було б торкнутися і переконливих статистичних даних щодо становлення, розвитку і утвердження національної журналістики загалом і засобів масової інформації зокрема і численних негараздів, які супроводжували вас впродовж десятиліття. Але я б хотів торкнутись деяких моральних аспектів вашої діяльності.
Прагнули ми цього чи ні, але українська журналістика, як і журналістика міжнародна мають давні і спільні етичні норми своєї діяльності. До речі, досить своєчасно у 1996 році Спілка журналістів України поширила Кодекс професійної етики українського журналіста. В ньому, як на мене, містяться багато корисних і конструктивних вимог до обов‘язків і методів роботи журналіста. Назву хоча б кілька:
- журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний;
- журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав‘язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів;
журналіст вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, кар‘єри та догоджання певним силам чи особам або з комерційною метою.
Наче у розвиток цих застережень у приміщенні Верховної Ради України напередодні свята відкрито виставку на тему нехтування окремими ЗМІ положень Кодексу власної професійної етики.
На жаль, й досі ці положення не стали домінантою в організації журналістської творчості. Інакше згідно одного із пунктів Кодексу, громадському осудові піддавались би і такі журналісти, і така журналістика. А конкретні порушники існуючих етичних норм ще на досудовому етапі розглядалися б радами професійної етики, які, належало б Спілці створити.
Загальновідомо, що від частого вживання слово – зношується. А настирні повтори взагалі викликають розчарування... Але вмикаєш телевізор, і тобі доповідають: зібрали великий врожай, виплавили мільйонну тонну сталі... Слухаєш радіо: виорали ярове поле, відкрили свердловину... Розгортаєш газету – переорали, переплавили, зруйнували... Безособова, пустопорожня одноманітна робота пера і язика, яка начебто стверджує відоме: "Труд переростає у красу".
Однак якщо ми дійсно шануємо ТРУД, то на першому місці мали б буди дещо інші цінності.
На першому місці, скажімо, мала б бути охорона здоров‘я. Тому що здорова людина більше і якісніше оратиме поле і варитиме сталь.
На першому місці мала б бути культура, духовність. Тому що бездуховна, невихована людина – ніяка і в роботі.
На першому місці мала б бути законність. Оскільки людина, яка знає, що її захищає закон, відчуває себе впевненою і цілеспрямованою.
Відпочинок має бути також на першому місці. У тому числі і повсякденний, тому що тільки добре відпочивши, можна працювати ефективно і продуктивно.
Тож суцільна фанфарна риторика чи повсякденне обливання брудом супротивників – справи безперспективні. Люди сприймають і вірять лише тому, що їх бентежить. Їм хочеться спокійно жити, думати, ростити дітей, здійснювати конкретні вчинки. Їм хочеться сподіватись, що нинішня гонитва за рівнем життя колись таки закінчиться. І велика політика, у яку втягнуте сьогодні майже все суспільство, займе своє належне нейтральне місце у переліку корисних і значущих загальнолюдських справ.