06 травня 2004, 15:26
Завданнями цієї Конвенції є створення гарантій для того, щоб міждержавне усиновлення здійснювалось в найкращих інтересах дитини та при додержанні усіх її основних прав, визнаних в міжнародному праві; створення системи міжнародного співробітництва для забезпечення дотримання таких гарантій та, таким чином, запобігання викраденню, продажу дітей або торгівлі ними.
В державах-учасницях Конвенції визнаються рішення з питань усиновлення, прийняті в іншій державі-учасниці. Таке визнання не потребує додаткової особливої процедури.
Конвенція встановлює чіткі вимоги щодо проведення міждержавного усиновлення — обов’язкова згода всіх зацікавлених осіб, закладів та органів, обов'язкове інформування всіх сторін щодо наслідків міждержавного усиновлення, згода дитини на усиновлення, відповідність кандидатів в усиновлення вимогам, що висуваються до них.
Народні депутати зазначили, що приєднання до Конвенції відповідає національним інтересам України. Водночас, стаття 32 Конвенції суперечить статті 216 Сімейного кодексу України.
Члени Комітету вважають, що згідно із статтею 11 Віденської конвенції про право міжнародних договорів та статтею 85 Конституції України, постановляючу частину слід викласти в такій редакції:
"Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Приєднатися до Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення, прийнятої 17 сесією Гаазької конференції з міжнародного приватного права 29 травня 1993 року, що додається, з такими заявами:
до статті 22 Конвенції:
усиновлення дітей, які постійно проживають на території України, може мати місце тільки в тому разі, якщо функції центральних органів виконуються згідно з пунктом 1 статті 22 Конвенції;
до статті 28 Конвенції:
Україна заборонятиме розміщення дитини чи передачу її в приймаючу державу до усиновлення".
Крім того, пакет супроводжуючих документів не містить інформації щодо погодження проекту з відповідними органами виконавчої влади України.