У Верховній Раді України відкрилася виставка історичних документів і фотографій "Будинку Верховної Ради України - 70 років"

Будинок Верховної Ради не лише історико-архітектурна пам´ятка столиці України, він є характерною ознакою нашої державності, символом народовладдя.

Будинок, в якому з 1939 року відбуваються засідання українського парламенту, став свідком найбільш визначних подій історії нашої країни.

Етапи 70-річного існування Будинку Верховної Ради від його проектування архітектором В.Заболотним і будівництва до реконструкції 2004 року - відображені в представлених на виставці архівних документах і світлинах.

Окремі експонати виставки представлені на сайті Верховної Ради України в розділі "Новини", деякі з них експонуються вперше.

Виставку організовано Інформаційним управлінням Апарату Верховної Ради України і Державним комітетом архівів України за участю Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В.Г.Заболотного, меморіального музею В.Г.Заболотного у м. Переяслав-Хмельницькому та Національного заповіднику "Софія Київська".

Виставка триватиме з 12 травня по 22 травня.

 Коротка історична довідка

У 1935 р. було проведено закритий конкурс на створення проекту Сесійного залу Центрального Виконавчого Комітету УРСР (з 1938 р. Верховна Рада УРСР), в якому взяли участь київські архітектори професори В. Риков та Я. Штейнберг, архітектори В. Заболотний та С. Григор´єв. Журі, до складу якого входив голова Раднаркому УРСР П.П. Любченко, кращим визнало проект Володимира Гнатовича Заболотного.

Ідея побудувати цей будинок виникла тому, що Маріїнський палац, в якому розташовувався ЦВК УРСР, не мав достатньої за розмірами зали для проведення пленарних засідань. Журнал «Соціалістичний Київ» (№ 7, 1936) писав: «Ні етажність, ні розміри, ні сама конструкція нинішнього будинку ЦВК УРСР не дозволяють збудувати такий зал за допомогою внутрішньої корінної реконструкції будинку. Тому й виникла думка про добудову поруч із старим палацом нового будинку, де можна було б створити зал засідань за останнім словом будівельної техніки, з усім необхідним у даному разі устаткуванням і пристосуванням»

Споруда проектувалася і споруджувалася лише як зал для сесійних засідань ЦВК УРСР, а всі робочі приміщення планувалося розмістити в Маріїнському палаці. В 1936 році керівництвом республіки було дано доручення підготувати проект, за яким бічні одноповерхові крила палацу мали стати двоповерховими, а центральна частина триповерховою. Така реконструкція фактично зруйнувала б пам'ятку вітчизняної архітектури, створену славетним Б.Ф. Растреллі. На щастя, проект було відхилено.

Будинок сесійних засідань було вирішено розташувати на розі вул. Кірова та майдану ЦВК УРСР. Він мав стати одним з елементів системи адміністративних будинків столиці. Було споруджено лише частину Урядового центру (нині Міністерство закордонних справ), будинок Верховної Ради і будинок Наркомату внутрішніх справ (зараз Кабінет Міністрів). Вулицю Грушевського планувалося опустити в тунель, а перед головним фасадом будинку НКВС утворити велику площу, яка виходила б до схилів Дніпра. Ідея не була реалізована.

В процесі доопрацювання проекту будинку сесійних засідань кількість місць у сесійній залі збільшена з 900 до 1200, зросла кількість службових приміщень для співробітників апарату парламенту. Будівля мала 6 під´їздів та вестибюлів різного призначення, зокрема ті, що розташовувалися з боку площі для депутатів Верховної Ради, з боку Першотравневого парку для членів Президії Верховної Ради й членів уряду. В будинку вперше в Україні застосовано централізовану систему кондиціонування (охолодження/підігрів та ароматизація) повітря.

У лютому 1938 р. постановою Ради Народних Комісарів УРСР було затверджено кошторисну вартість будинку «з включенням зовнішнього і внутрішнього оформлення та устаткування меблями в сумі 13.000.000 крб.» Фактичною датою передачі в експлуатацію нової споруди стало 4 травня 1939 р. в цей день в ній відрився шевченківський пленум Спілки радянських письменників України. Хоча згідно з постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 894 від 15 серпня 1939 р. урядова комісія мала прийняти будинок до експлуатації не пізніше 5 вересня 1939 р. (що й було зроблено з відміткою «відмінно»), оздоблювальні роботи тривали до кінця 1939 р. (по грудень включно на них було витрачено 2.753.500 крб.).

За проектування та зведення будинку Верховної Ради УРСР В.Г. Заболотного у 1941 році було відзначено Державною Сталінською премією першого ступеня і призначено головним архітектором Києва. Визнаний корифей архітектури професор П.Ф. Альошин дав високу оцінку споруді: «За своїми архітектурно-художніми якостями цей будинок безперечно заслуговує, щоб його визнати одним з творчих досягнень архітектури Радянської України».

Під час війни будинок Верховної Ради України зазнав значних пошкоджень. Урядова комісія в лютому 1944 р. дійшла висновку, що на повну відбудову треба витратити 8.961.890 крб., а в разі заміни штукатурки на всіх фасадах білим каменем 10.754.000 крб. За свідченням головного виконроба довоєнного будівництва К.І. Тембеля, який брав участь у виїзному засіданні комісії 14 лютого 1944 р., саме М.С. Хрущов на цьому засіданні висунув ідею добудувати триповерхове кільце з боку Маріїнського парку, що й було зроблено 1948 р. (документів стосовно цього будівництва в архівах виявити не вдалося).

Після відбудови та добудови 1944-1948 рр. найзначнішою була реконструкція сесійної зали влітку 2004 р., під час якої були поліпшені умови роботи для парламентаріїв, облаштована президентська ложа, а ложі уряду, керівництва парламенту, почесних гостей та нові електронні табло системи "Рада" отримали нове оздоблення. Роботи виконано в стислі терміни - протягом липня-серпня 2004 р.